Друзі!

Друзі! Сьогодні день пам’яті Назарія Яремчука. Саме цього дня у 1995 році ще зовсім молодим – у віці 43 років цей талановитий актор помер від раку шлунку.

Назарій Яремчук народився у Рівні (нині Вижниця) 30 листопада 1951 року. Його батьки були звичайними селянами, хлопець мав двох братів та сестру. Родина дуже любила музику – батько був тенором у церковному хорі, мати виступала у місцевому театрі. Коли Назарій народився, батькові було 64 роки. Тато помер, коли хлопцю було 12. Це була величезна трагедія для родини. Мати була змушена віддати Назарія до Вижницької школи-інтернату. Але він був дуже розумним та старанним, співав у хорі. Після закінчення навчання захотів стати географом та подав документи у Чернівецький університет, але не пройшов по конкурсу.

Тільки з другої спроби у 1970 році, вже будучи солістом «Смерічки» Левка Дутковського, Назарію вдалося вступити до університету. Потрапив у ансамбль хлопець випадково – залишився послухати його репетицію у будинку культури. Тоді Дутковський запропонував гостю заспівати пісню. Він виконав «Кохану» Ігоря Поклада так душевно, що керівник «Смерічки» запросив його співати у ансамблі.

Одне з найважливіших знайомств у житті Назарія – з композитором Володимиром Івасюком. Він співав його «Червону руту», влітку 1971 року взяв участь у зйомках одноіменного фільму. Він зробив солістів Назарія Яремчука та Василя Зінкевича ураз відомим, їх полюбили всі. Та поряд із визнанням прийшло горе – в цей час померла мама Назарія.

У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з його першою майбутньою обраницею Оленою Шевченко. Тоді її запросили стати солісткою ВІА «Смерічка». Сама Олена згодом казала: «Це було кохання з першого погляду». Через три роки закохані одружилися. Шлюб зареєстрували 1 січня, задля цього навіть сільський голова погодився вийти на роботу у новорічний день – йому подобалася творчість Яремчука. Через рік у молодого подружжя народився перший син, якого назвали Дмитром, ще майже через рік другий - Назарій. У шлюбі Назарій та Олена прожили 15 років. Аж раптом – розлучення. Воно стало трагедією для дітей та потрясінням для близьких. Олена вийшла заміж удруге та переїхала до Києва, а Назарій залишився в Чернівцях.
У 1975 році розпався і легендарний дует Яремчука та Зінкевича. Зінкевич співає у луцькому «Світязі», а Яремчук залишився у «Смерічці».

У 1979 році, під час похорону Володимира Івасюка, Назарій Яремчук приїхав до Львова. І не просто був там – йшов на чолі траурної колони, разом з Левком Дутковським ніс вінка з білих квітів. Хоча це могло коштувати йому кар’єри та навіть життя. Але справжня дружба, яка була між цими чоловіками, вартувала жертв.

Назарій Яремчук взагалі був відважною людиною. У 1986 році після Чорнобильської катастрофи співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії. Відомий український співак Дмитро Гнатюк казав: «Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Кожен митець має свій творчий образ. У нього була своя, особлива манера. Він ніколи не виходив за рамки того прекрасного, що є в естрадного співака. Справжній був митець, бо ніколи не розмінювався на дешеві успіхи».
У 1987 році Назарій Яремчук отримав звання Народного артиста України. Він справді був народним – його любили слухачі, а співак робив усе, щоб українська музика розвивалася, шукав нові таланти, підтримав багатьох молодих виконавців.

Незабаром відбулося друге весілля Яремчука. Його друга дружина Дарина була сусідкою, виховувала доньку після смерті чоловіка. Пара побралася у 1991 році, вінчалися в церкві Іоанна Хрестителя в місті Косів. Через два роки у подружжя народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія - Марічкою.

І здавалося б, тепер життя має бути зовсім щасливим: кохана родина, успішна робота.. Аж тут страшна новина: Яремчук хворий на рак. Він поїхав на операцію закордон, але вже запізно. Назарій повернувся і продовжував виступати. Наживо, як і все своє життя.
30 червня 1995 року Назарій Яремчук помер у Чернівцях. Поховали видатного співака на центральному кладовищі міста.

«Пісня для мене – це все. Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя. Цим почуттям пронизано все: моя родина, друзі, колеги по роботі, творчості… Хочу співати для вас гарних пісень, що западають у душу, в пам’ять серця, несуть гарні думки, зачаровують красою мелодій», - так казав Назарій Яремчук. Його голос назавжди залишиться у серцях українців. Тож давайте ділитися своїми улюбленими піснями Назарія Яремчука у коментарях в його день!

Друзі!

Друзі! Сьогодні Україна святкує День Конституції!
Саме цього дня у 1996 році депутати Верховної Ради ухвалили Конституцію України. Її готували довгих шість років, а для прийняття головного документу країни народні обранці працювали 23 години поспіль. 315 голосів "ЗА" та викрик голови Верховної Ради України Олександра Мороза: "Є Конституція!" - так ми пам'ятаємо цю подію. Уже тоді Міжнародне співтовариство високо оцінило та схвалило Конституцію України, назвало її однією з найдемократичніших у світі.


Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, стало важливим кроком у забезпеченні прав людини та громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.
Так, у преамбулі документу зазначається, що Рада прийняла Конституцію, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу.

На жаль, зараз Україна переживає важкі часи, коли ворог наніс удар по територіальній цілісності держави, окупував значну частину української землі. Але це стало могутнім поштовхом для того, аби українська нація згуртувалася і знову відчула себе єдиним цілим. "Борітеся - поборете, Вам Бог помагає!" Від свого імені та усіх ізраїльтян вітаю вас зі святом!

Друзі!

Друзі! Цього дня у 1952 році помер Микола Стражеско - видатний український вчений-медик, фундатор терапевтичної школи та вітчизняної кардіології взагалі.

Микола Стражеско народився 30 грудня 1876 року в Одесі. Його батько був юристом, мати походила з роду гетьмана Сагайдачного. Микола Дмитрович був розумною дитиною, початкову освіту здобув у Рішельєвській гімназії в Одесі. По закінченні навчання юнак вступив на перший курс медичного факультету Київського університету. У 1899 Стражеско випустився, отримав диплом з відзнакою і був зарахований на кафедру патології, якою керував Василь Образцов. Він одразу розгледів талант цього працьовитого та здібного хлопця і намагався всебічно допомогти йому досягти висот. Тож Образцов доклав зусиль, аби Микола ще повчився, цього разу у кращих лікарів Франції та Німеччини.

За казковим збігом обставин, одруження Стражеска теж пов'язане з Образцовим. Одного разу Стражеско врятував гімназистку - зумів витягти її буквально з-під копит кінної поліції. На цьому вони попрощалися. Згодом наставник Стражеска запросив юнака до себе на вечерю. Під час знайомства він упізнав ту саму дівчину, яку врятував. Це була Наталя, донька Образцова. Тоді Микола зрозумів, що це доля. Пара побралася, коли Стражеску було 25 років.

Микола Дмитрович продовжував вдосконалювати знання. Цього разу його відправили до Санкт-Петербурга. Там два роки він працював у лабораторії відомого професора Івана Павлова. Після практики, Павлов запропонував Стражеску написати дисертацію з фізіології кишківника. Микола зробив складне дослідження, пов'язане з ферментативною діяльністю у кишківнику, і 30 жовтня 1904 року отримав звання доктора медицини.

Після цього Стражеско повернувся до Києва. Йому було 28 років,він почав працювати на кафедрі факультетської терапії Київського університету. Згодом він вже викладав курс із клініки захворювань серцево-судинної системи. Микола Дмитрович дуже подобався студентам. Водночас Стражеско продовжував працювати помічником Образцова. Існує легенда, що професора Преображенського і його помічника доктора Борменталя Михайло Булгаков у «Собачому серці» «списав» саме з Образцова і його помічника Стражеска. Адже саме 1909 року, коли ці два вчених представили свої роботи з захворювань серця, Михайло Булгаков вступив на медичний факультет Київського університету.
З 1910 Стражеско очолював різні кафедри спершу у Київському жіночому медичному інституті, згодом у Олександрівській міській лікарні. Але часи були тяжкими - тому родина талановитого медика була змушена на деякий час переїхати до Одеси.

У 1922 році Стражеско повернувся до Києва. Він співпрацював із академіком Олександром Богомольцем . Клінічний відділ в Інституті експериментальної біології і патології, який очолив Стражеско з ініціативи Богомольця згодом переріс у Київський науково-дослідний інститут клінічної медицини, директором якого став Микола Стражеско.

Вже у 40 років Микола Стражеско був одним із найвисокооплачуваніших лікарів. Пацієнти добре пам'ятали професора у жилеті, який прикладав вухо до хворого, вислуховуючи без інструментів. Про унікального діагноста ходили легенди. Кияни розповідали, що вже стареньким Стражеско ставав навколішки перед хворим, аби його вислухати. Його пацієнтами стали відомі люди: народна артистка Марія Заньковецька, актор Микола Садовський, архітектор Владислав Городецький, письменник Михайло Коцюбинський.

У 30-х роках саме Стражеско доклав безліч зусиль, аби серцево-судинні захворювання та смертність від них знизилася. Але своїй рідній дочці Ірині він не зміг допомогти - не розпізнав у хворобі дівчини туберкульоз. Вона померла у 20 років.

Під час Голодомору саме Стражеско першим у медичній пресі підняв питання голоду - писав, що від нього у людей виникають набряки на горлі. На перший погляд, це був суто науковий текст. Проте у висновках йшлося про те, що хворі одужували з відновленням нормального харчування. Микола Стражеско був одним із небагатьох відомих лікарів, хто прямо сказав про проблему хвороб і смертей від голоду.
У 1941 році медика разом з усім Інститутом евакуювали до Уфи. У Київ він зміг повернутися тільки у 1944. Але життя готувало для Стражеска новий удар. Я вже розповідав вам про "справу лікарів", яку сфабрикували проти відомих лікарів у верхівці СРСР. Одним із докторів, що потрапив до неї, був улюблений учень Миколи Дмитровича Володимир Василенко. Тож коли відомих лікарів змушували поставити підпис під обвинуваченням колег, Стражеско відмовився. За це його покарали - повним та тотальним ігноруванням. Інститут недоотримував фінансування, про самого Стражеска забули.

Миколі Дмитровичу важко було пережити такий удар. Він помер 27 червня 1952 року від гострого інфаркту міокарда. Відомий український гуморист Остап Вишня написав про це так: «Помер Стражеско — краса медицини. Людина, що своєю особою прикрашала Київ. Скільки благородства, скільки розуму! Скільки серця було в цій людині».

Друзі!

Друзі! Сьогодні в Україні відзначають День молоді.

«Безмежна надія і ентузіазм — головне багатство молоді». Так говорив бенгальський та індійський письменник, лауреат Нобелівської премії Рабіндранат Тагор. І був правий – саме молодь основний рушій, для якого немає неможливого, не існує заборон. Вона може допустити та зробити те, на що у старшого покоління вже немає сил та наснаги.

День молоді – це не лише свято, яке щорічно проходить в останню неділю червня. Події останніх років в Україні змусили суспільство повірити в молодь як у майбутнє, за яке воно бореться. За нову свідомість, нові орієнтири, життя без корупції та підміни понять, з любов’ю до своєї Батьківщини та готовністю відроджувати національну спадщину.

Нове молоде покоління українців – це люди, що мають прибрати купу старого каміння, яке душить українську державу. Ми з вами маємо підтримувати їхні починання, чути заклики, простягати руку допомоги у разі потреби. Ми віримо у вас, дорогі юні громадяни. Не підведіть.

Друзі!

Друзі! Українські боксери продовжують тримати планку «кращих з кращих» у світовому боксі. Нещодавно авторитетне видання The Ring внесло до переліку ТОП-5 кращих боксерів світу українця Василя Ломаченка.

Василь Ломаченко народився у місті Білгород-Дністровському на Одещині 17 лютого 1988 року. Займатися боксом Василь почав ще у дитинстві, першим тренером хлопця був його батько Анатолій. Перший поєдинок на любительському рингу Василь провів у 6 років. Тоді хлопець переміг суперника, але офіційно була зарахована нічия, щоб не засмучувати дорослішого опонента Василя.

Потім на хлопця чекали роки тяжкої праці та заслужених перемог. Зараз Василю – 29, він найтитулованіший український боксер, у його скарбниці звання чемпіона світу за версією WBO у напівлегкій вазі (до 57,2 кг) та другій напівлегкій вазі (до 59,0 кг), звання чемпіона Олімпійських ігор (у 2008 та 2012 роках), він - дворазовий чемпіон світу (2009, 2011), чемпіон Європи (2008) та багаторазовий чемпіон України.

Наступним поєдинком Ломаченка має стати бій-реванш із мексиканцем Орландо Салідо. Він – єдиний, кому українець програв поєдинок, відповідно до суддівських оцінок. Бажаю українському таланту нових перемог та звершень!

Друзі!

Друзі! Українці вибороли першого за 26 років незалежності «Каннського лева» - нагороду найавторитетнішого міжнародного фестивалю виробників реклами й соціальних роликів.

Перемогу здобув український ролик «Witness» («Свідок») про трагедії Бабиного Яру. Цей твір – музичний пам’ятник страшних подій, які ніколи не стерти з нашої спільної історії. Музичний шедевр композитора Святослава Луньова, написаний до 75-ої річниці трагедії побудовано як свідчення вітру — очевидця тих подій. Усю міць музики підкреслюють голоси юних артистів, які змогли передати невимовну біль загублених душ.

Мені здається, ця нагорода – великий показник для України. Знак того, що світ бачить її старання, що країна розвивається. Це не лише відзнака за неперевершену творчу роботу – це реклама країни у світі, яка зараз дуже потрібна Україні. Я дякую тим, хто створив ролик «Witness», зробив його настільки зворушливим, що влучає у саме серце. Я впевнений, попереду в України ще багато перемог і не лише «Каннських левів». Я зараз запрошую вас подивитися ролик-переможець та показати його тим, хто ще не бачив.

Друзі!

Друзі, сьогодні в Україні День Скорботи і вшанування пам’яті жертв війни.

Саме цього дня у 1941 році українська земля відчула перші удари ворога. Під час Другої світової війни загинув кожен п’ятий українець. Загалом, саме Україна найбільше потерпіла від гітлерівської агресії та від згубних прорахунків сталінського керівництва. 

Український напрям був одним з найголовніших відповідно до плану «Барбаросса». Десятки тисяч ні в чому не винних людей потрапили у криваві коліщата війни. Неможливо не згадати всі жахи Голокосту на українській землі. Ніколи не зітреться з пам’яті найбільша трагедія часів окупації – винищення мирного населення в Бабиному Яру в Києві. Усього за роки війни в Україні загинуло 3,9 млн цивільних людей.

Іншою страшною трагедією була масова депортація - до Німеччини з України було вивезено близько 2,4 млн чоловік. Десятки тисяч з них загинули. Загалом, Україна втратила у Другій світовій більше людей, ніж Велика Британія, Канада, США та Франція разом узяті, загальні втрати за різними підрахунками сягають 10 мільйонів чоловік. На руїни перетворилося 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тисяч сіл.

Ми заплатили занадто високу ціну через зіткнення двох тоталітарних режимів. Прикро те, що війна пішла з українських земель ненадовго, і зараз українці так само обороняють свою Батьківщину від окупантів. У цей день варто згадати всіх, кого вже немає серед нас, хто заплатив високу ціну за наше з вами майбутнє. А також побажати здоров’я, сил та наснаги тим, хто зараз зі зброєю у руках продовжує захищати наше сьогодення. Вічна подяка.