Друзі!

Друзі! Нещодавно у Дрогобичі відкрили меморіальну дошку на честь Праведника народів світу, котрий в роки гітлерівської окупації рятував дрогобицьких та стрийських євреїв. Його звали Ебергард Гельмріх.

Він був німцем, народився у Гамбурзі у 1899 році. Під час війни Ебергард – майор Вермахту – відповідав за продовольство та рільництво. Саме він був керівником сільськогосподарських робіт у Дрогобичі у часи Другої світової війни. Теплицю, де вирощували продукти для німецьких військових, обслуговували українці. Під прикриттям сільськогосподарського табору Ебергард і допомагав євреям, переховував їх на стрісі. А ще разом із дружиною Донатою рятував жінок. Вона жила у Берліні, він – у Дрогобичі. Гельмріх організовував для єврейок фальшиві документи та відправляв до дружини, яка розподіляла їх на роботу у німецькі сім’ї. Таким чином подружжя змогло врятувати близько 200 євреїв.

У 1965 році за «надання притулку, постачання предметів першої необхідності, фальшиві документи та організацію втечі» Яд Вашем визнав Ебергарда Гельмріха Праведником народів світу. У 1989 році таке ж звання отримала його дружина Доната.

Друзі! Подвиг німця Ебергарда та його дружини ще раз нагадує нам, що все залежить від вибору людини та її особистих якостей. І серед вбивць є янголи, які ризикували власним життям заради порятунку інших. Мета суспільства – зробити так, аби гідних людей ставало більше, а це означає, що слід плекати у собі добро, взаємодопомогу, розуміння. Ненависть та агресія – страшні речі, які руйнують не лише людські долі, а й історію. Давайте пам’ятати про це.

Друзі!

Друзі! Сьогодні в Україні відзначають День молоді.

«Безмежна надія і ентузіазм — головне багатство молоді». Так говорив бенгальський та індійський письменник, лауреат Нобелівської премії Рабіндранат Тагор. І був правий – саме молодь основний рушій, для якого немає неможливого, не існує заборон. Вона може допустити та зробити те, на що у старшого покоління вже немає сил та наснаги.

День молоді – це не лише свято, яке щорічно проходить в останню неділю червня. Події останніх років в Україні змусили суспільство повірити в молодь як у майбутнє, за яке воно бореться. За нову свідомість, нові орієнтири, життя без корупції та підміни понять, з любов’ю до своєї Батьківщини та готовністю відроджувати національну спадщину.

Нове молоде покоління українців – це люди, що мають прибрати купу старого каміння, яке душить українську державу. Ми з вами маємо підтримувати їхні починання, чути заклики, простягати руку допомоги у разі потреби. Ми віримо у вас, дорогі юні громадяни. Не підведіть.

Друзі! Сьогодні хочу поділитися з вами історію про те, як можна створити спецпідрозділ з нуля.

Мова про ЯМАМ - контртерористичний спецпідрозділ поліції Ізраїлю, який вважається одним з кращих у світі. Та сам процес його розвитку дуже нагадує мені становлення української армії останніми роками.

Основне завдання підрозділу ЯМАМ - звільнення полонених. З’явився цей спецпідрозділ, як і все найкраще, через велику проблему. В 1974 спецназ армії мав урятувати дітей у школі Маалот, які були у полоні терористів. Та він не впорався. Тоді загинули діти. Військові зрозуміли, що такі ситуації потрібно попереджувати, а відповідати за це мають окремі люди.

Так і створили ЯМАМ. Та по цьому не збиралися робити нічого: ні гроші виділяти, ні розвивати. Все змінив десантник Асаф Хефец. Він почав тренувати бійців самостійно, вчив їх різним методам штурму. Разом вони зібрали усе необхідне обладнання для операцій з того, що було під рукою. А вивчене перевіряли на практиці. Нажаль, палестинські терористи давали для цього безліч можливостей.

Перший успіх до підрозділу ентузіастів прийшов у 1982, коли їм вдалося провести одразу декілька вдалих операцій у Лівані. Саме цей період став карколомним. Після Лівану бійці ЯМАМУ вже не вчилися, а навпаки вчили інших, бо виробили власну тактику та майстерність.

Утім пальму першості серед спецпідрозділів займав армійський Маткаль, а ЯМАМ – відставав. Так було аж до початку 90-тих. Тоді ЯМАМ почав демонструвати досконалу результативність при мінімальних втратах. Настав зірковий час ЯМАМ, бійці провели більше 1000 операцій, усі результативні. Їхні штурми стали ідеальні, захоплення терористів – досконало відпрацьованими, більшість дій – автоматичними.

Зараз ЯМАМ – це кращі з кращих. По-перше, там служать лише «контрактники», та ще й усі ветерани. Але у спецпідрозділі все починають з нуля, попередні нагороди та звання не мають жодного сенсу. Бійці зрілі, середній вік члена спецпідрозділу – 40 років. Потрапити туди майже неможливо, бо відбір надзвичайно жорсткий, окрім фізичних вправ потрібно здавати психологічні тести.

Попри те, що зараз технологічне забезпечення спецпідрозділу в тисячі разів краще, ніж було після створення, у ЯМАМ досі служать здебільшого ентузіасти. Заробітна плата бійців невисока, вони завжди мають бути готовими йти у бій, не мають жодного нормального відпочинку. Тож досі там служать в основному ті, хто вірить в ідею захисту Вітчизни і готовий покласти за неї життя.

Я розповів вам цю історію, бо мені здається, що вся армія України, яка зараз воює на Сході, схожа на ЯМАМ. На самому початку його створення. Та ви бачите, що з часом із найбіднішого цей спецпідрозділ став найкращим. Я переконаний, таке ж майбутнє чекає і на українські війська.

Сьогодні хочу розповісти одну історію, яка є прикладом надзвичайного людинолюбства і самопожертви.

Історії, схожі на цю, відбувалися і в Україні за часів Голокосту.

У 1940 році протестантська комуна Шамбон-сюр-Ліньон в 350 км від Парижа, була окупована, і Шамбон опинився під владою режиму Віші. Однак жителі відмовилися визнавати колаборантський режим.

Духовним лідером комуни був молодий пастор Андре Трокме, який шістьма роками раніше приїхав у Шамбон разом з дружиною Магдою і чотирма дітьми. Взимку 1940 року в будинку Трокме з'явилися перші євреї, які втекли з Німеччини. Дружина пастора попросила знайомих прихистити їх у себе. Пізніше прийшли ще кілька людей, яким вдалося уникнути вірної смерті, а потім євреї з усіх усюд потягнулися в Шамбон нескінченним потоком.

Андре Трокме закликав своїх прихожан допомагати всім, хто цього потребує, а його дружина займалася організацією їх порятунку. На його заклик відгукнулися, і селяни стали ховати біженців у своїх будинках. За 4 роки окупації жителі Шамбону врятували 5 тисяч євреїв - стільки ж, скільки в Шамбоні проживало місцевих жителів. Деякі сім'ї примудрялися переховувати євреїв по 4 роки, аж до самого звільнення регіону.

Євреїв зустрічали, переховували у квартирах і будинках, на підприємствах, на фермах, в установах. Їм робили підроблені документи, продуктові картки, єврейські діти навчалися в школах разом з сільськими дітьми. За цей час жодна людина з 5 тисяч не була передана поліції.

Звичайно, різко збільшене число жителів села не пройшло непоміченим, почалися обшуки. Коли ж уряд Віші зажадав від Андре Трокме припинити захищати євреїв, він відповів: «Я не знаю, що означає єврей. Я знаю тільки, що означає людина».

У серпні 1942 року поліція, місцева влада і гестапо протягом трьох тижнів проводили обшуки в селі і вимагали видати їм євреїв під страхом смертної кари. Андре Tрокме відмовився, автобуси поїхали порожніми.

У 1943 році мужній пастор був заарештований, проте односельці продовжили його справу під керівництвом його дружини. Андре Трокме прожив довге життя і помер у 1971 році, Магда Трокме - у 1996-му.

У 1998 році «Яд ва-Шем» нагородив комуну Шамбон-сюр-Ліньон почесним дипломом за гуманізм, проявлений його жителями під час війни: 40 осіб з 2 тисяч французьких громадян, визнаних праведниками народів світу - це жителі села Шамбон.

Продовжуючи розпочату сьогодні тему культурних подій, хочу з певною гордістю повідомити, що саме українська вистава перемогла на фестивалі мистецтв у Единбурзі.

Edinburgh Fringe Festival – це найбільший у світі фестиваль мистецтв і отримати на ньому головний приз – нагороду театру Summerhall – це привід пишатись.

Авторами фольк-опери «Counting sheep» є подружжя – українська співачка Марічка Кудрявцева та канадський музикант Марко Марчик.

Вони зустріли один одного на Майдані взимку 2014, були волонтерами, допомагали військовим, а потім вирішили розповісти канадцям про українські настрої та проблеми через виставу. Фольк-опера «Counting sheep» є досить нетиповою постановкою, тут немає монологів та головних персонажів, основною складовою є старовинні українські пісні і танці, відео, глядачів залучають до участі вистави та ще й частують українськими смаколиками під час перформансу.

Перші постановки були розраховані лише на 30 осіб. Але вже зараз у Единбурзі щовечора виставу дивляться близько 220 осіб і всі квитки продані. А власник театру Summerhall так проникся виступом, що підняв над будівлею прапор України, який майорітиме там до кінця фестивалю.

Привернути максимальну увагу світу до України та українських подій, розповісти про унікальну та багату українську культуру, традиції, красу цієї землі та гідність народу – ось головне завдання сучасного українського мистецтва. Я певен, що такі вистави як «Counting sheep» можуть зробити для іміджу України навіть більше, ніж політики та дипломати.

Завтра, 27 серпня Львівска філармонія запрошує мешканців та гостей міста відвідати міжнародний музичний проект«In Memoriam - об’єднані музикою».

«In Memoriam» є частиною масштабної культурно дипломатичної ініціативи, спрямованої на об’єднання суспільства, поширення ідеї миру та толерантності шляхом діалогу культур. У програмі концерту – дві всеукраїнські прем’єри: твори Ернеста Блоха «Модальна сюїта» для флейти та оркестру і «In Memoriam»

Цей міжнародний музичний проект збере на одній сцені унікальний склад музикантів: першу флейту Франції Філіппа Пєрло, всесвітньо відому піаністку Марію Прінц (Болгарія, Австрія), знаного альтиста та диригента у цій програмі Олександра Земцова (Німеччина, Швейцарія) і Академічний симфонічний оркестр «INSO-Львів».

Метою міжнародного музичного проекту «In Memoriam - об’єднані музикою» є вшанування пам’яті загиблих євреїв під час Другої світової війни; проведення освітньо-виховної діяльності з висвітлення полікультурності та багатоетнічності Львова. Творці проекту намагаються музичним діалогом привернути увагу громадськості, як української, так і міжнародної, до поширення ідеї миру та толерантності, покращення взаєморозуміння між різними етносами та різними віковими групами громади Львова та ознайомити з класичними симфонічними творами європейських композиторів єврейського походження.

У 2016 р. Україна відзначає 75-ті роковини трагедії Бабиного Яру, вшановуючи пам'ять невинних жертв. Бабин Яр у Києві, Дробицький Яр на Харківщині, тюрма на Лонцького у Львові, «Долина смерті» Янівського концтабору на Львівщині – це лише кілька місць кривавого терору проти людства. Не забути ці кроваві сторінки власної історії та подолати міжнаціональні конфлікти, а тим більше будь-які прояви геноциду - завдання сучасності.

Гостинний та багатонаціональний Львів запрошує мешканців міста та гостей культурної столиці приєднатись до унікального проекту толерантності народів та культур.

27 серпня Львівська філармонія. Початок концерту – о 18:00.

Незважаючи на те, що літо добігає кінця, в Ізраїлі, завдяки жаркому клімату і теплому морю, туристичний сезон триватиме ще кілька місяців.

Осінь в Ізраїлі - найпопулярніший час для паломницьких турів. З 2010 року між Україною та Ізраїлем встановлено безвізовий режим, проте періодично українці мають проблему з в'їздом на територію Ізраїлю, а Інтернет рясніє історіями про скрупульозність митників в аеропорту «Бен-Гуріон» і відправлених назад туристів.

Такі жорсткі заходи мають цілком зрозумілі причини. Перша причина: Ізраїль – країна, що знаходиться у стані війни, і до безпеки там ставляться вкрай серйозно, тому жартувати на митниці або якось перешкоджати виконанню прикордонниками своїх обов'язків вкрай не рекомендую. Відпустка може закінчитися, ще не почавшись.

Друга причина - це нелегальні іммігранти, які під виглядом туристів намагаються проникнути в країну і влаштуватися на роботу. З цими «товаришами» також йде активна боротьба, тому якщо ви заздалегідь не підготуєте необхідні документи, що підтверджують ваші наміри, є шанс також не потрапити в країну.

Ось кілька порад для тих, хто зібрався на відпочинок до Ізраїлю:

1) У вас обов'язково повинні бути документи з зазначенням, де ви будете проживати.

2) Необхідно мати з собою достатню суму грошей з розрахунку мінімум 70 доларів США в день на кожного члена сім'ї - готівкою або на банківській картці.

3) Ви і всі ваші члени сім'ї (крім маленьких дітей, зрозуміло) повинні чітко знати програму перебування в країні - в яке місто їдете, в який готель, які замовлені екскурсії, скільки де пробудете днів і т.д. Чим більше конкретики, тим краще.

4) Зворотний квиток із закритою датою.

5) Якщо ви їдете до рідних або друзів - краще якщо вам відправлять запрошення на всіх, хто їде. Це документ в довільній формі, але в ньому повинні бути вказані адреса, телефон та ПІБ особи, що запрошує, а ще краще - додана сканкопія посвідчення його особистості.

6) У випадку медичного туризму у вас на руках має бути запрошення від лікарні, можливість показати листування з клінікою, документ про оплату лікування.

7) Особлива увага надається людям працездатного віку, які в'їжджають до Ізраїлю поодинці - це важливо пам'ятати, так як вони найбільше ризикують потрапити під підозру в нелегальному гастарбайтерстві.

8) При спілкуванні з представниками митної служби поводитися чемно, спокійно, терпляче відповідати на питання, ні в якому разі не намагатися кричати або грубіянити.

Якщо раптом вам відмовили у в'їзді - у вас є якийсь час, перш ніж вас відправлять назад. За цей час ви або ваші друзі і родичі можете звернутися до послуг адвоката для запобігання висилки і прийняття позитивного рішення про в'їзд в країну.

Якщо дотримуватися цих досить простих і властивих будь-якій митниці вимог - ви без всяких перешкод зможете в'їхати на територію Ізраїлю. Скажу більше – пізнавши гостинність цієї чудової країни, ви ще не раз захочете в неї повернутися.

Українці!

Я від щирого серця вітаю вас з найбільш значущим святом країни - з Днем Незалежності України. 25 років тому здійснилася багатовікова мрія української нації - мрія про власну державу. Мрія, до якої йшли десятки поколінь українців.

Сьогодні Україна - повноцінний член міжнародного співтовариства. Це красива країна, де живуть горді і натхненні люди, які готові відстоювати свою незалежність навіть зі зброєю в руках. Така нація подолає всі труднощі. Я впевнений, що Україну чекає прекрасне майбутнє.

Немає значення, де ти народився: у Києві чи в Севастополі, у Львові або в Донецьку, в Одесі чи у Вінниці, якою мовою ти розмовляєш - головне, щоб у тебе у серці була любов до України і бажання зробити цю країну кращою.

Я бажаю всім українцям достатку і процвітання, здоров'я вам, вашим рідним і близьким, а найголовніше - мирного неба над українською землею.

Зі святом! Слава Україні!

Сьогодні День українського прапора.

Гімн, герб і прапор країни - це не просто якась державна атрибутика. Національні символи - це предмети уособлення гідності і віри в свою країну. Коли над Олімпійської ареною здіймається прапор твоєї країни - кожна людина відчуває почуття гордості. Після перемоги Руслани в 2004 або Джамали в цьому році на Євробаченні - чим радісно розмахував народ на всіх площах країни? Правильно - Прапором України. Це символ гордості, незалежності і волі народу. Дуже боляче бачити, коли до цього символу відносяться зневажливо і без належної поваги.

«Блакитно-жовте» поєднання має досить пізнє походження і пов'язане з даруванням в 1708 році Карлом XII Мазепі права позначити своє військо вузькими синьо-жовтими прапорцями на піках козацьких загонів, які прибули в білоруську ставку Карла XII. В якості національного прапора це поєднання з'явилося в Україні на початку XX століття. Блакитний і жовтий були традиційними кольорами Галицько-Волинської держави і саме такий прапор використовували січові стрільці. У 1917 такий прапор стає одним із символів Української Народної Республіки. Саме це поєднання кольорів використовували Скоропадський, ЗУНР і Карпатська Україна в 1939.

В кінці 1980-хх синьо-жовтий прапор знову стає символом вільної України. 23 березня 1990 національний прапор був піднятий над будівлею Тернопільської мерії, ініціативу підхопив Львів, а в липні український прапор майорів біля Київської міськради на Хрещатику. 28 січня 1992 Верховна Рада затвердила синьо-жовтий стяг як державний прапор України.

До речі, поширена думка, що кольори національного прапора означають наступне: блакитний - «небо», жовтий - «поля». Це не зовсім правильне розшифрування кольорів. Насправді, блакитний колір означає «силу бога», а жовтий - «віру в бога».

Сила божа і віра в бога, а також гордість, прагнення до незалежності, краса і велика сила духу - якості, які притаманні українському народові і які допомогли українцям, незважаючи на всі історичні перепони і події, створити свою незалежну Україну.

Я досить часто пишу про різні досягнення Армії Оборони Ізраїлю.

Основне досягнення ЦАХАЛа, на мій погляд, - це відношення до солдата. В ізраїльській армії життя кожного солдата - найбільша цінність, для збереження і порятунку якої додаються всі сили і засоби. Ізраїльські вчені постійно працюють над технічними новинками, які допоможуть зберегти життя солдатам.

Найближчим часом піхота ЦАХАЛ отримає чергову новинку – невеликий за розмірами бойовий радіокерований робот, який здатний переносити вибухівку.

Розробила новинку ізраїльська компанія Roboteam, засновниками якої є два вихідця зі спецпідрозділу ЦАХАЛ, які на власному досвіді знають, що таке бойові дії.

Робот пересувається на колесах і має двогодинний заряд акумулятора. Робот може підніматися по сходах, фотографувати вдень і вночі і здатний навіть «почути» противника, так як оснащений п'ятьма камерами і мікрофоном. Їде цей електронний сапер зі швидкістю 3,5 км/год і здатний нести до 10 кг вибухівки. Спеціальні «руки» дозволяють роботові піднімати і носити предмети.

Такий ось робот-сапер зможе істотно зменшити небезпеку для життя солдатів, так як оперативне розгортання тепер може здійснювати робот, наприклад, показуючи солдатам, що їх чекає за поворотом. Коштує така «іграшка» недешево, кілька десятків тисяч доларів за одиницю, але коли на кону стоїть порятунок життя солдатів - для Ізраїлю немає поняття «занадто дорого». Думаю, що українським політикам не завадить перейняти у ізраїльтян ці якості і краще піклуватися про українських солдатів.

Технічний прогрес невблаганний, гаджети і девайси стали невід'ємною частиною життя будь-якої сучасної людини.

Буквально за якихось кілька десятків років комп'ютери перетворилися з гігантських важких, прив'язаних до розетки ящиків в тонкі і легкі мобільні пристрої. Нано-боти і мікророботи, окуляри для сліпих і машина з автопілотом, літаючий ракетний «ранець», кросівки на батарейках і електронні домашні тварини із штучним інтелектом - те, що раніше було сюжетом для голлівудських фільмів і письменників-фантастів, стає повсякденною реальністю.

Недалеко той час, коли гаджети будуть вбудовуватися безпосередньо в людину і перші «ластівки» таких розробок вже є.

Група дослідників з Массачусетського технологічного інституту (MIT) і підрозділу Microsoft Research розробилa технологію створення нового покоління флеш-татуювань, які за сумісництвом є інноваційними інтерфейсами. Технологія називається DuoSkin. Виглядає це татуювання як модний металевий візерунок, який дозволяє перетворити частину вашої шкіри на подобу клавіатури. Також диво-візерунок зможе виконувати роль дисплея, який буде змінювати кольори в залежності від температури тіла і обмінюватися даними з іншими гаджетами, включаючи здійснення безконтактних платежів.

Одна з основних переваг розробки - низька вартість виготовлення. З огляду на швидкість поширення новинок в сучасному світі, впевнений, що пройде дуже небагато часу і таке «татуювання-гаджет» прикрасить безліч рук по всьому світу.

На честь 25-ї річниці Незалежності України, в Ізраїлі пройде виставка з символічною назвою - «Дві країни - одна мрія».

Виставка фотохудожників - вихідців з України, відкриється 23 серпня в Українському культурному центрі при Посольстві України в Ізраїлі.

В експозиції будуть представлені роботи талановитих майстрів-фотохудожників Тетяни Гур, 

Вадима Литовченко, Євгенія Мельникова, Бориса Поделко.
Україна і Ізраїль - незалежні, вільні держави, які пов'язані спільною історією, спільними традиціями і спільною мрією про мир і щастя для кожної людини. У своїх роботах ізраїльські фотографи демонструють тісний зв'язок між нашими народами і показують, якими мріями живе сучасний Ізраїль і Україна. Примітно, що виставка не буде присвячена ні політичним, ні соціальним подіям: автори показують життя простих українців і ізраїльтян таким, яким воно є насправді, «зсередини».

Відкриття виставки відбудеться 23 серпня за адресою: Український культурний центр, вул. Ніцана 15А (приміщення Матнас), Бат-Ям. Побачити роботи фотохудожників можна буде з 23 серпня до 5 вересня.

Сторінка заходу: https://www.facebook.com/events/1651354355185134/

Во времена античности в период проведения Олимпийских игр объявлялось священное перемирие.

Ори Сасон протягивает руку сопернику из Египта

Однако в современном мире эти законы чести и морали действовать перестали.

Буквально неделю назад я писал о том, как ливанская сборная заблокировала израильтянам вход в автобус. Инцидент произошел абсолютно без последствий для ливанских спортсменов, хотя о нем написал целый ряд СМИ.

Однако закрыть глаза на выходку египетского дзюдоиста Международный олимпийский комитет уже не мог.

Ислам аш-Шахаби был дисквалифицирован и выслан из Рио-де-Жанейро после демонстративного отказа подать руку израильскому дзюдоисту Ори Сасону по завершению боя. По-видимому, основной смысл Олимпийских игр (по крайней мере, на бумаге) - объединение мира благодаря спорту – ускользнул от внимания египетского спортсмена.

На пресс-конференции аш-Шахаби заявил, что не мог пожать руку представителю Израиля на глазах у всего мира и что регламент спортивных игр не требует рукопожатия с соперником. Он, дескать, и так проявил высшую степень терпимости, что вышел на этот бой, а не бойкотировал его…

После решения МОК спортивное руководство Египта отчислило «героя» из национальной сборной и срочно отправило его домой.

Думаю, что комментарии тут излишни. Современные олимпийские игры уже давно перестали быть демонстрацией красоты спортивного тела и здорового духа, превратившись в гонку за медалями и призовыми местами. Ряду стран вместо сборных спортсменов можно смело отправлять на игры сборные юристов и адвокатов.

Осквернять сам принцип олимпийских игр межнациональными конфликтами – это просто вопиюще. До тех пор, пока человечество не сможет победить расовые и национальные конфликты и дискриминации, мы не имеем право называться цивилизованным обществом.

Сьогодні за єврейським календарем 9 ава - найсумніший день у році для всіх іудеїв.

Ця дата символізує усі найгірші і трагічні події в житті ізраїльтян.

А почалося все з того, що євреї перестали вірити в Завіт між Богом і його народом: в 1312 році до н.е. розвідники, послані Мойсеєм в Ханаан, посіяли недовіру і паніку серед народу, чим розгнівали свого Творця і були покарані 40 роками блукань пустелею. 9 ава 586 року до н.е. був зруйнований Перший Храм, в цей же день був зруйнований Другий Храм (70 рік н.е.). У 132 році н.е. був зруйнований Єрусалим: за наказом римського намісника Храмова гора була переорана. Трьома роками пізніше впала фортеця Бейтар, після чого почалося масове вигнання євреїв з своїх земель. Майже 600 тисяч євреїв були вбиті, зруйновано 50 міст і близько 1000 поселень, а Іудея перетворилася на випалену пустелю. Пізніше в цей же день відбувалася ціла низка трагічних подій, про які євреї згадують 9 ава.

Ще напередодні по всьому Ізраїлю закриваються розважальні заклади, театри, концертні зали - євреї оплакують трагедію свого народу. 9 ава прирівнюється до жалоби за найближчим родичем, тому юдеї не їдять і не п'ють, дотримуються посту і трауру. Навіть Тора - джерело радості і знань - заборонена до прочитання в цей день. Сьогодні євреї прийдуть до Стіни Плачу і будуть оплакувати катастрофу всього народу.

Доля єврейського народу сумна і унікальна одночасно: який ще народ, який не раз піддавався гонінням і майже повному знищенню, зумів не просто вижити, зберегти свої давні традиції, але і відродив власну державу? Євреї вірять, що коли-небудь цей день стане найбільшим святом, а весь світ буде врятований - і в цьому весь єврейський народ.

Вчора в Ізраїлі розпочався страйк лікарів: усі лікарі усіх державних клінік працюють в режимі «суботнього дня», тобто проводять тільки термінові операції, всі інші скасовані.

Медики вимагають збільшення фінансування галузі та підвищення зарплат, і, впевнений, вони доб'ються свого. Такі страйки відбуваються регулярно, для демократичної держави це нормально.

В Ізраїлі страйкують митниця, водії, диспетчери, вчителі, друкарки в судах, рятувальники на пляжах і школярі старших класів. У 2011 році страйкували співробітники ізраїльського МЗС: дипломати домагалися підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці. Через це був зірваний і не відбувся візит російського президента Дмитра Медведєва і був під загрозою візит американського лідера Барака Обами до Ізраїлю. Безумовно, це певні незручності, але такий спосіб відстояти власні права - частина природного демократичного процесу.

Через черговий страйк співробітників, заступник міністра закордонних справ Ізраїлю змушений був зустрічати гостей в аеропорту за кермом власної машини. Чи можна уявити таке в Україні? Очевидно, що ні, тому що у нас профспілки працюють тільки формально і чим дійсно допомагають працівникам - ніхто не знає.

А в Ізраїлі профспілковий рух відіграє ключову роль в існуванні самої держави. Профспілки мають реальну силу, щоб впливати на прийняття рішень на вищому рівні і дійсно міняти життя людей. Ще один з батьків-засновників сучасного Ізраїлю, Давид Бен-Гуріон, заснував робочий союз «Гістадрут», який став потужною силою захисту прав трудящих. Крім прямих обов'язків, профспілки сприяли соціальному, політичному й ідеологічному об'єднанню робітників, створювали і розвивали державну інфраструктуру. Крім турботи про робітника, робота профспілок сприяла, як не дивно, розвитку івритської культури і збільшенню числа репатріантів.

Навіть головна військова організація «Хагана», яка потім стала основою для утворення ЦАХАЛу, підпорядковувалася профспілковому руху. Можливо, тому і досі в ізраїльській армії на першому місці стоїть солдат, людина, а потім вже все інше?

Думаю, Україна може почерпнути для себе багато позитивного з цього досвіду. Нинішня Україна, як ранній Ізраїль, складається з «пісків», часто розділена ментально і не орієнтована на захист прав трудящих. До сих пір ми працюємо на базі радянської системи, де не було приватної власності, а потреби робітника стояли нижче, ніж потреби держави. Проте, необхідно вже зараз створювати структури, які будуть орієнтовані на потреби більшої частини суспільства, а не олігархів. Досвід Ізраїлю та інших демократичних держав в цьому відношенні є прекрасною базою для наслідування.

Російська преса на чолі з російським президентом заявила, що українська диверсійно-розвідувальна група проникла на територію Криму, де знищила двох співробітників ФСБ і планувала зірвати курортний сезон...

Упевнений, що дуже скоро знайдуться свідки, які підтвердять «правдивість» цих тверджень, з'явиться маса «доказів»і, можливо, навіть якась міжнародна організація охоче прокоментує ситуацію або дасть грошей для «поліпшення гуманітарної ситуації в регіоні».

На сьогоднішній день більша частина діяльності міжнародних організацій відірвана від реальності: вони готові коментувати або засуджувати різні ситуації, але й гадки не мають, на що витрачаються їхні мільйони. Яскравим прикладом подібної діяльності є нещодавні події в Ізраїлі.

Минулого тижня стало відомо, що один з польових командирів ХАМАСу близько шести років тому став директором філії американської гуманітарної організації World Vision в секторі Гази. Протягом шести років він використовував «гуманітарну допомогу» від ООН на військові проекти ХАМАСу - перш за все, на будівництво диверсійних тунелів, якими бойовики проникали на територію Ізраїлю і здійснювали вбивства. З осені 2014 року до березня 2016 року біля 1,409 мільярда доларів (тобто, в середньому, близько 100 млн доларів на місяць) були переведені ООН «для надання допомоги у відновленні сектора». Практично всі ці гроші були витрачені на військові цілі: в основному, на побудову тунелів.

Ось так гроші, які повинні були піти на харчування, одяг і освіту мирних жителів, використовувалися для розвитку міжнародного тероризму. Рівень безробіття в секторі Гази складає від 40% до 60%, тисячі сімей потребують найпростіших і необхідних речей. Але для терористів куди більш «корисно» будувати диверсійні тунелі, ніж годувати власних співгромадян. А для міжнародних і громадських організацій простіше поставити галочку в рядку «допомогли», ніж проконтролювати, куди реально витрачені зібрані кошти.

Звичайно, не можна звинувачувати міжнародні гуманітарні організації або їхніх донорів в спробі допомогти міжнародному тероризму - вони переслідують тільки благі цілі. Але до тих пір, поки для міжнародної громадськості на першому місці стоятимуть вигадані проблеми, штучні інфоприводи та бажання пропіаритися, а не реальна ситуація в регіоні, тероризм процвітатиме.

Сьогодні українська тенісистка Еліна Світоліна здобула справді історичну перемогу на Олімпійських іграх в Ріо: в третьому колі турніру наша спортсменка обіграла першу ракетку світу, легендарну Серену Вільямс!

Звичайно, це ще не медаль, попереду чвертьфінал, але мало хто може похвалитися тим, що обіграв багаторазового чемпіона. За словами самої Серени, в матчі перемогла найкраща спортсменка - таке визнання дорогого коштує. Після напруженої боротьби, глядачі влаштували Еліні Світоліній справжню овацію і викликали на корт «на біс». Тепер на неї чекає поєдинок проти не менш сильною суперниці Петри Квітової.

Першу медаль на Олімпіаді для української збірної приніс Сергій Куліш: срібна медаль зі стрільби могла б цілком виявитися і золотою, якщо б не сильне хвилювання спортсмена. У той же день титулована українська шаблістка Ольга Харлан виграла бронзову Олімпійську медаль.

Вчора першу медаль в скарбничку ізраїльських спортсменів принесла дзюдоїстка Ярден Джербі: на Олімпіаді в Ріо вона завоювала бронзу. Знаєте, як кажуть спортсмени? Бронза - дорожче срібла: срібло означає, що ти програв, а бронза, що виграв.

А минулого тижня збірна України з бейсболу стала переможцем Чемпіонату Європи, який пройшов в Ізраїлі. У фіналі українці перемогли росіян і стали найкращою командою в Європі.

Вітаю всіх спортсменів з яскравими перемогами! Ви - справжня гордість для своїх народів, ваші перемоги викликають захоплення! Чекаємо не менш красивих виграшів в наступних змаганнях.

Часто можна почути про особливий статус солдат ЦАХАЛу в ізраїльському суспільстві: їх поважають, люблять, солдатом в Ізраїлі бути просто престижно.

Крім прямих військових обов'язків, які виконує ЦАХАЛ, ізраїльська армія консолідує суспільство навколо спільних цінностей та ідей.

Такий феномен ЦАХАЛу не пояснюється одним тільки патріотизмом: просто в Ізраїлі вміють дбати про своїх солдатів. Демобілізований солдат може пройти профорієнтацію за рахунок держави, отримати прожитковий мінімум, піти вчитися на курсах або здобути вищу освіту. Особливі пільги надаються молодим людям з неповних або просто небагатих сімей. Колишній солдат може отримати грошовий подарунок на честь демобілізації, подарунок для оплати навчання або для відкриття власного бізнесу, а також інші пільги.

Крім держави, на підтримку ЦАХАЛу кошти виділяють приватні особи та міжнародні волонтерські організації. Ці кошти спрямовуються на поліпшення побуту солдатів: на гроші благодійників будуються спортзали і гуртожитки, надається допомога солдатам-одинакам, виплачуються іменні стипендії, які допоможуть солдату знайти престижну професію в майбутньому.

Минулого тижня керівник Генштабу ЦАХАЛу запропонував спрямувати частину коштів від цих пожертв на здобуття вищої освіти солдатами: вже починаючи з осені демобілізовані солдати зможуть навчатися в вузі повністю за рахунок армії. Для цього планується виділяти 230 млн шекелів на рік, додатково до 500 млн, які вже виділяються на стипендії для солдатів з бойових частин. У ЦАХАЛі хочуть повністю перерозподілити фінансування, яке надходить у вигляді пожертвувань, щоб кошти в першу чергу йшли на оплату вищої освіти солдатів, а потім на інші проекти.

У всі часи в будь-якій країні світу солдати йшли в армію не тільки через велику любов до своєї Батьківщини, а тому, що армія завжди добре фінансувалася і давала великі перспективи для молодої людини. Будувати армію виключно на патріотизмі можна звичайно, але недовго: на голодний шлунок бути відданим країні і командуванню досить складно. І це нормально.

Це прекрасно розуміють в Ізраїлі, тому ЦАХАЛ процвітає. Дуже хочеться, щоб і українські солдати, довіра до яких в українському суспільстві дуже висока, також могли похвалитися подібною турботою з боку держави.

В Україні війна йде останні два роки, в Ізраїлі - майже 70 років.

При цьому в Ізраїль їхати ніхто не боїться: туристи, паломники, вчені, фахівці різних видів не бояться, а навпаки, прагнуть їхати на роботу і відпочинок в Ізраїль.

Крім того, велика кількість представників місцевого населення також говорять, що відчувають себе захищеними і не боятися вийти на вулицю навіть вночі. Згідно з дослідженнями, близько 81% жителів Ізраїлю старше 20 років вважають, що абсолютно спокійно можуть вийти без супроводу на нічну прогулянку в своєму районі. Ця цифра трохи менше в великих містах, але також дуже висока - від 71% в Єрусалимі до 79,5% в Рішон ле-Ціоні. Це зовсім не означає, що в Ізраїлі побороли злочинність: навпаки, за останній рік країною котиться хвиля тероризму, коли окремі злочинці нападають на людей. Але ці цифри яскраво демонструють рівень довіри громадян до правоохоронних структур, а також показують ефективність роботи правоохоронців.

У той же час за інформацією Global Peace Index, Україна опинилася на 156 місці серед 162 країн за рівнем безпеки і миролюбства. Рейтинг охоплює 23 показника і вимірює глобальний рівень безпеки в суспільстві, рівень мілітаризації, внутрішніх і зовнішніх конфліктів. За рівнем безпеки Україна знаходиться між Суданом і Центральноафриканською Республікою, при цьому за останній рік ми скотилися на 6 позицій.

Я неодноразово розповідав про те, як в Ізраїлі дбають про безпеку громадян в умовах перманентної війни. Сьогодні ізраїльтяни охороняють Олімпійські ігри, тому що ізраїльські фахівці вважаються одними з кращих в світі. За словами ізраїльського прем'єр-міністра, завдяки їхній роботі, в світі запобігли десяткам терактів, ізраїльські спецслужби надають оперативну інформацію колегам по всьому світу. Чи можна ігнорувати такий досвід і міць Україні, де ситуація з безпекою, на жаль, поки тільки погіршується?

Сьогодні в Ріо відбудеться відкриття XXXI Олімпійських ігор.

На змаганнях в цьому році розіграють 306 комплектів медалей серед учасників з 207 країн світу - це рекордна кількість за всю історію.

Якщо інші команди тільки готуються до змагань, то Ізраїль вже здобув перемогу ще до офіційного старту: в цьому році безпеку всіх учасників Олімпіади буде забезпечувати ізраїльська компанія ISDS. Можна сказати, що перше «золото» ізраїльтяни вже виграли, тому що пройшли справжню смугу перешкод і здобули перемогу серед інших найсильніших команд з безпеки.

ISDS - зовсім невелика компанія, до її штату входить всього 15 осіб, але вони змогли випередити найкращі і найбільші охоронні компанії світу і отримали бюджет в 2,2 мільярда доларів. Протягом трьох років ISDS демонструвала свої можливості, щоб виграти тендер в Ріо. А перед цим ізраїльтяни встигли попрацювати там же, в Бразилії на Чемпіонаті світу з футболу в 2014, на Олімпіадах в Барселоні в 1992 році, в Сіднеї в 2000 році, в Афінах в 2004 році і в Пекіні в 2008 році.

Для забезпечення безпеки учасників і гостей Олімпіади, компанія ISDS залучила понад 30 субпідрядників - теж ізраїльтян. І звичайно ж, в Ріо буде використовуватися найсучасніше ізраїльське обладнання. Уже зараз місто з повітря патрулюють ізраїльські безпілотники, на вулицях камери перевіряють потенційно небезпечних осіб. Те ж саме буде на всіх стадіонах, майданчиках і басейнах, на всіх трасах і маршрутах, на пляжах і в Олімпійському селищі. Крім того, ізраїльтяни будуть стежити за ситуацією в аеропортах, на вокзалах, в портах, на вулицях міст, в готелях і місцях масового скупчення людей. Коротше кажучи, безпека по-ізраїльськи.

Ще до початку ігор ізраїльські фахівці провели курс навчання і тренувань для 10 000 бразильських поліцейських: вони розповідали бразильським колегам, як треба поводитися ситуації підвищеної небезпеки, як забезпечувати безпеку в умовах масового скупчення людей. Вони привезли до Бразилії унікальну програму, яка шукає в натовпі людей з дивною поведінкою. Ізраїльтяни привезли багато різного устаткування і програм безпеки, але розповідати про нього в повній мірі, звичайно ж, не стануть.

Цікаво те, що в Бразилії не люблять Ізраїль. Я б навіть сказав, інтенсивно не люблять. Я не кажу про простих громадян - тут у кожного свої преференції - мова йде про політичну та інтелектуальну еліту. Так вже склалося історично. Навіть за останні кілька років між країнами спалахували міжнародні скандали. Але при цьому захищати країну від реальних загроз бразильці покликали кращих - ізраїльтян, прекрасно розуміючи, що в питаннях безпеки немає місця компромісам або образам.

Я бажаю українським та ізраїльським спортсменам яскравих перемог на Олімпійських іграх: вони сміливо можуть думати тільки про спорт - безпеку їм гарантують ізраїльтяни.