Друзі!

Друзі! Сьогодні я хотів би розповісти вам історію надзвичайно сильної жінки, яка понад усе любила свою Батьківщину та свій народ. Її звали Шуламіт Коен і в 44 роки вона була засуджена до смертної кари. Але вижила.

Шуламіт Кішик, або просто Шуля, народилася у 1917 році в Аргентині. Її батько займався текстильним бізнесом, був справжнім сіоністом. Мав велику родину – 13 дітей! За кілька років після народження Шулі усі вони репатріювалися на Землю Ізраїльську, де поселилися в новому кварталі Єрусалиму. Дівчинку відправили вчитися до престижної школи Евеліни де Ротшильд, яка походила з відомої сім’ї британських банкірів. Найголовніше – мовою викладання у навчальному закладі був іврит.

Батько та брат Шулі активно боролися за відновлення єврейської державності, дівчина мріяла підтримати їх у цій боротьбі. Але щойно їй виповнилося 16 років, до батька приїхали свати із Бейрута. Майбутній чоловік Шулі Жосеф Коен був удвічі старшим, але гарним та успішним. Вона розуміла – тепер її доля бути просто дружиною. Вона весь вечір проплакала у своїй кімнаті.

Молода родина поселилася у єврейському кварталі Бейрута. В житті Шулі усе могло бути просто – статки чоловіка дозволяли жити у спокої, займатися господарством та піклуватися про родину. Але Шуля була іншою, вона відчувала – її доля кличе до дій. Пані Коен дуже швидко стала популярною у єврейській громаді, а потім і за її межами. У неї було безліч впливових знайомств.

Шуля стала часто відвідувати вечірки, завжди тримала руку на пульсі усіх новин Близького Сходу. Особливо уважно вона слухала військових та політичних керівників, які у таких закладах нерідко були напідпитку. Таким чином наприкінці 1940-х вона дізналася про лівансько-сирійський план із вторгнення на територію підмандатної Палестини одразу після того, як Ізраїль оголосить про незалежність. Почувши цю жахливу новину, Шуля зрозуміла – саме заради цього вона стільки років прожила у Бейруті, аби попередити катастрофу.

Тоді вона написала листа брату у Єрусалим. Абсолютно звичайна річ, на перший погляд. Але там вона поміж рядків заховала прохання – вийти на людей з «Хагани» - єврейської партизанської організації. Так Шуля Коен стала шпигункою на прізвисько «Пніна» - «перлина» і довгих 14 років була головним агентом ізраїльської розвідки у Лівані. Шуля збирала секретну інформацію та допомагала євреям з арабських країн утекти від переслідування та безпечно дістатися Ізраїлю. Таких людей були тисячі, але ніхто не знав ім’я своєї героїні. Жінка справлялася з усіма задачами – там, де не спрацьовувала її харизма, у хід йшли хабарі. Вона була сильнішою за більшість чоловіків. Через це другим прізвиськом Коен було «мсьє Шуля».

Звісно, така небезпечна робота не могла тривати довго. У 1961 році Шулю Коен заарештували. Затримували тендітну жінку цілою ротою солдат, а вулицю біля її будинку перекривали бронетранспортери.

Два роки ізраїльську шпигунку катували у в’язниці. Її ненавиділи просто за те, що жінка змогла перехитрити військових мужів. Але не зважаючи на усі страждання, вона не зізналася. У 1963 році Шулю Коен засудили до страти.

Утім пізніше вирок змінили на 7 років ув’язнення. Існує версія, що влада Лівану боялася, що у своєму фінальному слові Шуля розкаже про хабарі та кволість верхівки країни. Жозефа Коена, чоловіка шпигунки, теж кинули за ґрати.

Але навіть у такому страшному місці, як жіноча колонія, сильна Коен не втратила своє обличчя. Вона була єдиною єврейкою серед двох тисяч ув’язнених. Попри це зробила так, аби її поважали усі і отримала третє прізвисько – «пані Шуля».

Колі Ізраїль переміг у Шестиденній війні, подружжя Коенів повернули на Батьківщину в рамках домовленостей щодо обміну полоненими. Дітей подружжя (а їх було 7!) таємно переправили у Ізраїль через Кіпр. Вони, до речі, навіть не підозрювали, ким була їхня мама. А коли дізналися – надзвичайно пишалися.

Померла агент «Пніна» у травні 2017-го. Їй було 100 років. Ось така вона, героїчна історія ізраїльської шпигунки.

Друзі!

Друзі! Цього дня у 1937 році народилася Лариса Кадочникова – відома українська акторка, зірка фільму «Тіні забутих предків», народна артистка України.

Лариса Кадочникова народилася, без сумніву, у кінематагрофічіній атмосфері. Її мама – відома акторка Ніна Алісова, киянка. Батько – за однією з версій, режисер Протазанов. Він був автором фільму «Безприданниця», який зробив Алісову відомою. Рідний брат Кадочникової був відомим кінооператором, який знімав кінофільми Ельдара Рязанова.

Не дивно, що дівчина, яка росла у богемному суспільстві, теж вирішила стати акторкою. Вона закінчила акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії в 1961 році. Згодом стала актрисою Московського театру «Современник», а пішла звідти заради свого коханого чоловіка – кінооператора Юрія Іллєнка. А ще – заради ролі у фільмі «Тіні забутих предків». Майбутній чоловік учився з Ларисою в одному виші. Саме він познайомив її з Параджановим, а той з першого погляду зрозумів, що це його акторка.

Виконавши головну роль у «Тінях», Лариса стала відомою. Постійну актуальність фільму вона завжди пояснювала не лише талановитою роботою режисера, а й високими навичками чоловіка Юрія, який завдяки новаторським підходам до операторської зйомки зміг привнести щось нове до кінематографу.

Лариса Кадочникова також зіграла ролі у таких відомих фільмах, як «Вечір на Івана Купала», «Комісари», «Білий птах з чорною ознакою» та багатьох інших.

З 1964 року Кадочникова була примою Київського театру російської драми імені Лесі Українки. Там вона зіграла безліч чудових ролей. Коли після 18 років шлюбу стосунки із Юрієм Іллєнком вкрай зіпсувалися і вони розлучилися, саме у театрі Кадочникова знайшла своє нове кохання. Вона закохалася у директора театру Михайла Саранчука, а він – у неї. Саранчук був змушений залишити посаду через своє кохання. А Лариса завжди розуміла та цінувала це.

У День народження чарівної акторки я хотів би побажати їй довгих років життя, натхнення, здоров’я та любові. Зі святом!

Друзі!

Друзі! Я неодноразово підкреслював, що Ізраїль - це нація стартапів. Ідеї успішних проектів з'являються там чи не щогодини. Але особливість поведінки ізраїльтян у тому, що вони одразу реалізують свої думки. Наприклад, якщо хочуть запросити дівчину на побачення - роблять це одразу і йдуть вечеряти у той самий день. Так само і з ідеями стартапів - коли якась одна з'являється, її починають втілювати без страхів, перевірок та інших умовностей.

І це приносить успіх. Кілька днів тому американський фармацевтичний холдинг Gilead Sciences купив ізраїльський медичний стартап Kite Pharma за величезну суму - $11,9 млрд.

Компанію Kite Pharma у 2009 році створив доктор Ар'є Берллдегран для проведення досліджень. Чому ж за неї заплатили такі колосальні гроші? Ця ізраїльська компанія розробила експериментальний імунотерапевтичний препарат Axi-cel, який виявився високоефективним засобом для лікування агресивної неходжкінської лімфоми. Усе завдяки технології CAR-T, яка передбачає модифікацію імунних клітин пацієнта шляхом додавання Т-клітин антигенного рецептора. Коли ці змінені клітини повторно вводять у організм пацієнта, вони цілеспрямовано знищують ракові клітини. Зараз препарат чекає на схвалення для продажу у США.

Друзі! Україна має шалений потенціал для того, аби стати наступною стартап-нацією. Тут є свої успішні ідеї та працелюбні інноватори. Я впевнений, що вже за кілька років і так успішна в Україні галузь покаже зріст та якісно нові результати.

Друзі!

Друзі! Сьогодні українці святкують Горіховий Спас.

За легендою, одного разу до Ісуса прийшов художник з Едесси зі звісткою про невиліковну хворобу царя Авгария. Він попросив Христа написати з нього портрет, щоб зображення Ісуса допомогло зцілити владику. Христос дав свою згоду, але художнику не вдавалося це зробити. Тоді Син Божий взяв полотно і витер своє обличчя. А на тканині дивом з'явилися риси його обличчя. Згодом нерукотворний портрет Ісуса зцілив не тільки царя, але і багатьох інших. З тих пір християни всього світу відзначають Перенесення Нерукотворного образу Христа Спасителя 29 серпня. В народі свято має більш просту назву – Горіховий Спас.


Пов'язано це з тим, що кінця серпня достигають горіхи і починається їх збір. Перші зібрані горіхи обов'язково освячують у церкві, і вже потім готують з них страви. Горіховий Спас має ще одну назву – Хлібний. Традиційно до цього дня закінчувалася прибирання зернових і пекли перший коровай. Хліб святили у церкві, їли за святковим столом, а останній шматочок загортали в полотняний клапоть і ховали за іконою для сімейного благополуччя і достатку на весь наступний рік.

Бажаю вашим родинам тепла, радощів, благополуччя та сил на весь наступний рік!

Друзі!

Друзі! Сьогодні українці святкують Успіння Пресвятої Богородиці, яке в народі називають Першою Пречистою.

Успіння – одне з найдавніших і найвеличніших християнських свят. Воно присвячене Богородиці – Матері Ісуса Христа. Цей день ще називають Богородичною Пасхою, або «літньою Пасхою» і йому передує строгий двотижневий піст. Як всезагальне свято встановлене з 582 року. Церква називає смерть Богородиці сном, успінням, тому що Вона першою серед людей стала безсмертною і душею, і тілом. Згідно з церковними переказами, після вознесіння Ісуса Христа Богоматір жила в оселі апостола Іоанна Богослова, як то й повелів Ісус. Вона поділяла з апостолами їхню щоденну працю з проповіді християнства, постійно молилася й гаряче прагнула перебувати зі Своїм Сином. Про наближення кончини Їй сповістив за 3 дні до цієї події архангел Гавриїл. Після успіння Богородиці апостоли дивовижним чином були зібрані в Єрусалим на Її погребіння. Відсутній був тільки апостол Фома. Коли ж він потрапив в Єрусалим і висловив бажання попрощатися з тілом Діви Марії, то печера, де Вона була похована, виявилася порожньою – Богородицю воскресив Ісус Христос і возніс на Небо. Смисл цього свята полягає в тому, що Богоматір, знаходячись поряд з Христом на небі, не полишає живих на землі християн, безперервно молячись за них і за весь світ.


У багатьох храмах існує традиція здійснення обряду погребіння Плащаниці Богородиці, коли для поклоніння віруючим виноситься Плащаниця – ікона на прикрашеній полотняній основі, на якій зображена Богородиця, котра лежить у домовині. З особливими пісноспівами Плащаницю обносять навколо храму хресною ходою. Для українців Богородиця здавна була першою Заступницею і Помічницею, Пречистою Владичицею. Саме до Неї зверталися за будь-якої потреби, особливо ж у ситуації цілковитої безвиході – особливо українське жіноцтво і ченці. Богородиці присвячували ікони, будували на її честь храми.

Зі святом, дорогі українці! Миру, добра, злагоди та здоров’я!

Друзі!

Друзі! Цього дня у 1941 році народився Богдан Ступка – геніальний український актор, який підкорив серця мільйонів людей своєю щирістю, справжністю та непересічним талантом.

Народився Богдан Сильвестрович у Куликові неподалік Львова. Його батько був оперним співаком, мати – активісткою місцевої «Просвіти». Уся родина Ступки так чи інакше була пов’язана зі сценою – крім батька у оперному був солістом мамин старший брат, а тітка працювала головним концертмейстром. За кулісами театру, Богдан Ступка побачив і почув багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема Івана Козловського і Сергія Лемешева.

Але спершу Богдан і не прагнув акторської кар’єри, хотів вступити на хімічний факультет Львівського університету, але іспити склав невдало. Тому влаштувався в обсерваторію, працював певний час у Баку, вступив на заочне відділення філологічного факультету Львівського університету. Він закінчив акторську студію при Львівському академічному драмтеатрі ім. М. Заньковецької.

Львівському театру Ступка присвятив 17 років, а з 1978-го перейшов до Національного академічного українського драматичного театру ім. Івана Франка. На його рахунку понад 100 театральних ролей, зокрема Король Лір в однойменній виставі за Шекспіром, Микола Задорожний в «Украденому щасті», цар Едіп у постановці за Софоклом.

Богдан Сильвестрович завжди викладався на повну, люди йшли в театр спеціально для того, щоб подивитися на гру маестро. За головну роль у виставі «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом Богдан Сильвестрович отримав Шевченківську премію. Ця вистава протягом 20 років була візитівкою театру Франка, а після смерті геніального актора її взагалі зняли з репертуару на знак пошани до Ступки.

Не менш переконливим був видатний актор і у кінороботах. Першою у кіно для Ступки стала роль у картині Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», що отримала 4 престижні нагороди міжнародних конкурсів. Потім Ступка зіграв ще понад 100 різних ролей у кіно, серед яких гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці») та Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).

На першому плані для Богдана Ступки завжди була родина. На сцені досі грають його нащадки – син Остап, онук Дмитро, можливо актором буде і найменший – теж Богдан Ступка, на сцену він виходив на ювілей дідуся. Богдан Сильвестрович казав, що не ролі його спадок, найважливіше, що він залишить після себе – це нове покоління, в театрі молодих акторів він їх називав позашлюбними дітьми. Їх, сина і онуків, він вчив бути не акторами, а справжніми людьми, людьми, які мають за спиною розправлені крила.

Геніальний український актор помер від раку 22 липня 2012 року. Він по-справжньому любив Україну, свою землю, свою Батьківщину, своїх глядачів. «Український глядач - найкращий глядач у світі, і його вдячність і оплески є найкращою нагородою для акторів і меценатів. Ми - громадяни однієї країни, і обов'язок кожного - зберегти її культурне багатство. Вважаю, що люди, які допомагають в цьому, - патріоти України». Вічна пам’ять талановитому митцю.

Друзі!

Друзі! Цього дня у 1972 році розпочалися ХХ Літні олімпійські ігри у Мюнхені. Це була не звичайна Олімпіаді. Саме під час неї стався кривавий теракт, який забрав життя 11 ізраїльтян.

Ці Олімпійські ігри чекала уся Німеччина, аби реабілітувати своє ім’я у світі. Бо Олімпійські ігри – це спосіб об’єднати увесь світ завдяки спортсменам, які приїздять для участі у змаганнях з усіх куточків планети. Ізраїльська команда їхала туди із змішаними почуттями, але навіть у страшному сні не могла уявити, якою кровопролитною трагедією завершаться ці Олімпійські ігри.

У ніч на 5 вересня до Олімпійського містечка увірвались бойовики терористичної організації «Чорний вересень». Вони готувались до нападу заздалегідь і мали потрібні ключі. Першим, кого вони зустріли, був суддя з боротьби Мойше Вайнберг. Він намагався зчинити галас, тож його розстріляли на місці. На звук вийшов Йосеф Романо – штангіст. Він був ветераном Шестиденної війни, людиною виняткової відваги ти мужності. Але і його розстріляли. Терористом вдалося захопити 9 ізраїльських спортсменів. Захоплювачі вимагали звільнити 234 терористів з ізраїльських тюрем та ще 16 – з європейських. Аби утекти після цього, вони просили літак до Каїру. Уряд Голди Меїр відмовився від перемовин з терористами, бо це стало б підґрунтям до майбутніх атак. Міністр внутрішніх справ ФРН натомість узявся до налагодження діалогу. Він завірив, що терористам буде надано військове летовище для втечі. Насправді там німці планували провести спецоперацію та звільнити полонених. Та з незрозумілих причин ізраїльському спецназу заборонили брати участь у операції.

На летовищі знаходились німецькі снайпери. Але ті не мали потрібних прицілів та пристроїв нічного бачення, через що їхня атака була невдалою. Розв’язалася страшна бійня. П’ятьох терористів вдалося ліквідувати, ще трьох – арештувати. Але до цього терористи вбили усіх затриманих ізраїльських олімпійців – їх підірвали та розстріляли. Під час недолугої спецоперації загинув німецький поліцейський та пілот літака.

За збігом обставин, троє арештованих убивць згодом опинилися на волі – «Чорний вересень» незабаром захопив літак «Люфтганзи» і вимагав відпустити їх. Влада ФРН погодилася на ці умови.

Ізраїль, який вимагав видати злочинців їм, не міг просто стояти осторонь. Тодішня прем’єр Ізраїлю Голда Меїр дізнавшись про те, що полонених спортсменів катували, звертаючись до очільника Моссаду, сказала легендарну фразу: «Здається, час посилати хлопців». Тоді генерал Цві Замір відібрав 15 кращих з кращих, яким наказали забути усе минуле задля єдиної мети – покарати винних у смерті олімпійців. Спецоперація з ліквідації терористів тривала 9 років. Спецпризначенці змогли ліквідувати 9 представників «Чорного вересня», включно з їх очільником, у різних куточках світу.

Ця страшна трагедія не раз описувалася у книжках та фільмах. Зокрема, у фільмах «Один день у вересні» та «Мюнхен».
Вічна пам’ять загиблим.