Друзі!

Друзі! Сьогодні День народження Володимира Конкіна – відомого актора, який отримав звання Заслуженого артиста України раніше за усіх – у 23 роки. Він – зірка легендарних фільмів «Як гартувалась сталь», «Втеча з палацу», «Марина», «Переходимо до любові», «Ати-бати, йшли солдати», «Пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна» та інших.

Народився актор у Саратові. В дитинстві Конкін пережив страшне горе – коли йому було всього два роки, від невиліковної хвороби помер його 17-річний брат. Ця трагедія надзвичайно вплинула на Володимира.

Конкін хотів бути істориком. Але одного разу зустрів свого друга дитинства, який збирався вступати у театральний інститут. Тоді вирішив спробувати себе, але серед допущених до другого екзамену свого прізвища не знайшов. Хлопець вирішив – доведе справу до кінця та дізнається, чому він не пройшов далі. Звернувся до приймальної комісії, а та дала йому другий шанс. Так Володимир Конкін став студентом Саратовського театрального училища. Батьки любили театр, тому вибір сина – підтримали.

Саме у студентські роки Володимир зустрів свою другу половину – дівчину Аллу. На четвертому курсі одружилися і прожили у щасливому шлюбі майже 40 років. Одразу після весілля дівчина завагітніла і народила Конкіну близнюків.

Після закінчення навчання Володимира запросили стати актором Харківського театру юного глядача. Він з радістю пристав на цю пропозицію. А згодом отримав друге, найважливіше у його житті запрошення – на проби фільму «Як гартувалась сталь». Тоді його взяли на роль другого плану, але Сергій Параджанов, який був членом художньої ради, що передивлялася відзняті кадри, побачив хлопця і запитав режисера: «А хто це в тебе там? На задньому плані? Ось хто має грати Корчагіна!».

Конкін мріяв познайомитись із Параджановим особисто, але у день, коли він запросив молодого актора на чай, його заарештували.

Фільм став надзвичайно гучним і успішним. Але найбільше хлопця хвилювало, що скажуть батьки. Вони прийшли і від щирого серця подякували Конкіну за цю роль.

Після цього Володимир ще 5 років працював на Кіностудії Довженка. Загалом зіграв у більш як 40 кінофільмах. Під час одного з останніх візитів до Києві він відвідував колишнє місце роботи і був дуже засмучений його станом. «У Києві я хочу дивитися українське кіно і слухати тріо бандуристів. Але я не бачу їх на афішах», - казав Конкін в одному з інтерв’ю. Та й сам Володимир Конкін не знімається у кіно – бо там немає гідних ролей.

Вітаю цього відомого актора з Днем народження і щиро сподіваюся, що відродження чудового українського кінематографу було вже не за горами.

Друзі!

Друзі! Цього дня у 1968 році народився Андрій Кузьменко – музикант, письменник, телеведучий, продюсер, улюбленець усіх без винятку, справді «народний» артист України.

Кузьма народився у Самборі Львівської області. Згодом його родина переїхала у Новояворівськ, де він і почав свій творчий шлях. У дитинстві Андрій мріяв стати водієм сміттєвоза. Мати хлопця була вчителькою музики, тож не дивно, що Кузьменко закінчив музичну школу. Він завжди жартував з того, що планував стати стоматологом, закінчив відповідний факультет Львівського медінституту. Юнак одразу зрозумів, що це йому не цікаво, але продовжував навчатись, підкорюючись волі батьків.

У 1989 році Кузьма створив свій гурт, який називався «Скрябін». Він та його друзі стали першими україномовними музикантами у жанрі альтернативної електроніки. Станом на сьогодні гурт видав сімнадцять студійних альбомів, два збірники, дев'ять макси-синглів, один концертний альбом та багато інших музичних проектів.

Але популярність була не раптовою. Андрій Кузьменко дуже багато працював та віддавав для того, щоб стати таким, яким ми його знаємо. У цьому йому допомагали дружина та донька, які завжди були поряд, підтримували у часи повного безгрошів’я, терпіли і розуміли. В одному з інтерв’ю Андрій сказав: «Якби нинішній Кузьма побачив тодішнього Кузьму, сказав би: «Хлопець, стисни зуби. Через двадцять років все буде — зашибісь!».

З 2003 року Кузьменко протягом всіх десяти сезонів працював телеведучим музичного телепроекту «Шанс» разом зі співачкою Наталею Могилевською, згодом і програми «Шиканемо». Він сам почав керувати гуртом, що відзначилося на матеріалі – пісні стали зовсім іншими, глибокими та близькими кожному.

Під час Помаранчевої революції Кузьма агітував за Віктора Януковича: відповідно до контракту з «Інтером» Кузьменко був зобов'язаний брати участь у всіх акціях телеканалу. Тоді його засудили усі – друзі, близькі, фанати. Музикант назвав цей інцидент досвідом і травмою, після якої його вже «ніхто в житті не перекупить», і що він отримав тоді багато ворогів — «процентів 50 країни».

У 2006 році Кузьменко видав свою першу книжку – «Я, Побєда і Берлін», яка настільки сподобалася читачам, що її кілька разів перевидавали.

Співак та шоумен не раз показував, що має активну громадську позицію. Наприкінці січня 2014 року записав пісню, присвячену подіям Євромайдану, зауваживши, що він підтримує людей на Майдані, але не опозицію.

Пізніше Андрій Кузьменко взявся до волонтерської діяльності. Навіть після смерті Кузьми українські бійці отримували його допомогу. Буквально напередодні смертельного ДТП Кузьма приймав участь у покупці позашляховика, який відправився до українських військових вже після його трагічної загибелі. Андрій Кузьменко завжди був людиною з великої літери – він ніколи не хворів «зірковою хворобою», виступав у найменших містах, де на нього чекали слухачі. Одного разу, коли Кузьма прийшов до військового шпиталю у Києві і побачив, що там взагалі немає місць, солдати лежать в коридорах, він почав брати тих, кого можна було, до себе додому.

Андрій Кузьменко загинув 2 лютого 2015 року у ДТП на трасі Кривий Ріг – Кіровоград. Його позашляховик зіткнувся з молоковозом. Відомий співак помер на місці.

Після смерті Кузьми його дружина Світлана Бабійчук заснувала благодійний фонд і стала допомагати дитячим будинкам, лікарням, а також українським військовим, продовжила справу свого чоловіка.

«Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете!» - заповідав Кузьма Скрябін. Вічна пам’ять Андрію – надзвичайно талановитому, людяному та справжньому чоловіку. Ти назавжди у наших серцях.

Друзі!

Друзі! Сьогодні день пам’яті класика сучасної української дитячої літератури – Всеволода Нестайка. Саме він через свої твори вчив дітей найважливіших життєвих принципів – людяності, доброти, ставлення до проблем із гумором. Найпопулярніший твір автора — трилогія «Тореадори з Васюківки», який мають знати усі без винятку дітлахи.

Народився Всеволод Нестайко 30 січня 1930 року у Бердичіві. Існує навіть сімейна легенда про те, що мати народила хлопця у перерві між читанням Ремарка. Акушер, старий єврей, приймаючи в неї пологи, буцімто сказав: «Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!». А з пологового будинку маму Нестайка перевезли не куди-небудь, а на вулицю Пушкіна. Родина у Всеволода теж була незвичайна. Батько – колишній «січовий стрілець», мама – викладачка російської словесності. У 1933-му тата Нестайка репресували органи НКВД. Ця трагедія надзвичайно вплинула на сім’ю. А ще – Голодомор, який тоді ширився українськими землями. Мати забрала Всеволода та переїхала у Київ до сестри.

Жінка під час нацистської окупації організувала маленьку підпільну школу. Мамина постійна зайнятість та страшні реалії, у яких доводилось жити, залишили свій слід у пам’яті Нестайка: «Можу повторити за Чєховим: у дитинстві в мене не було дитинства», - казав він. Натомість хлопець багато читав – любив історії про мандрівки авторства Джека Лондона, Жюля Верна, Миколи Трублаїні. Нестайко мріяв стати капітаном далекого плавання, але не судилося – через особливості зору. Те, що хлопець не міг побачити, малювала його уява. І вже у вісім років він написав перше оповідання.

Всеволод закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу вивчив самостійно за два місяці. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.

Пізніше Нестайко працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», видавництві «Молодь».

З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка».

Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Через два роки вийшла його перша книжка під назвою «Шурка і Шурко».

Всього за понад п'ятдесят років праці у дитячій літературі Нестайко видав близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Твори Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу - від англійської до бенгалі. За ними поставили кілька прекрасних фільмів – «Одиниця з обманом», «Чудеса в Гарбузянах», короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки».

Помер видатний український письменник 16 серпня 2014 року. Світла пам’ять та щира подяка за безсмертні твори, на яких приємно виховувати дітлахів!

Друзі!

Друзі! Сьогодні минає 75 років від дня народження відомої української актриси театру і кіно Валерії Заклунної. Вона – зірка фільмів «Місце зустрічі змінити не можна», «Дума про Ковпака», «Весільні дзвони» та багатьох інших. З 1966 року і до кінця життя Валерія працювала в театрі ім. Лесі Українки.

Народилася Валерія Заклунна у Сталінграді 15 серпня 1942 року. Її батьки були вихідцями з України: батько Гаврило родом з Київщини був військовим, мати Маргарита – з Полтавщини, працювала медсестрою. Невдовзі після народження Валерія разом з мамою була евакуйована до міста Енгельса.

Після звільнення міста Суми родина Заклунних переїхала туди, а 1950 року Гаврила Павловича перевели до Києва. У Києві дівчинка пішла в 51 школу. Валерія була слухняною, розумною і допитливою дівчинкою — добре вчилася в школі, займалася гімнастикою і волейболом, захоплювалася художнім читанням і навіть ходила заради цього до спеціального гуртка, яким керувало подружжя Любові Григорівни Шах та Павла Россі. Крім того, Валерія регулярно відвідувала драматичну студію при клубі МВС.

Після закінчення школи Заклунна спершу вступила до технікуму водного транспорту. І успішно закінчила його, після чого два роки працювала у науково-дослідному інституті «Квант» креслярем-конструктором. А потім раптово вирішила змінити життя і піти за покликом душі – стати актрисою.

У 1962 році Валерія Заклунна вступила у Школу-студію ім. В. І. Немировича-Данченка при МХАТі ім. М. Горького. Там познайомилась із Володимиром Висоцьким та іншими представниками творчої еліти 60-х. Заміж Валерія вийшла за майбутнього 5-разового володаря «Ніки» аніматора Гаррі Бардіна. Цей шлюб тривав усього місяць.

Після закінчення навчання Заклунна могла влаштуватися у будь-який московський театр, вона отримала безліч запрошень, але вирішила повернутися у рідний Київ. Тому 1 серпня 1966 року Валерія стала частиною трупи Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки. Цьому місцю вона віддала усю свою майстерність, любов та талант, віддано та на повну силу грала до останніх своїх днів. Заклунна стала зіркою театру, глядачі ходили вже не просто на вистави, а саме «на Заклунну».



Того ж року Валерія Заклунна вдруге вийшла заміж – за актора Валерія Сівача. Цей шлюб тривав цілих 18 років, але акторка вважала його «нещасним випадком» та не розуміла, кого кохала — Дона Карлоса, Рощина чи актора, який виконував ці ролі.



Після розлучення з Сівачем, вона все ж знайшла свою другу половину – далекого від мистецтва Олександра Мироненка – правника, з яким вони у 1985 році побралися.



Валерія Заклунна надзвичайно любила приймати у своєму домі друзів, готувала їм смачні українські страви, вміла робити і борщ, і навіть солоні кавуни. Ще гарно в’язала, любила читати, та найбільше обожнювала займатися господарством на дачі.



Талановита артистка померла 22 жовтня 2016 року – через день після того, як її театру виповнилося 90 років. Її колеги зітхали – Валерія настільки любила його, що не хотіла псувати свято. Поховали Заклунну на Байковому кладовищі поряд із чоловіком Олександром Мироненком.

Друзі!

Друзі! Українська тенісистка Еліна Світоліна стала 4 ракеткою світу! Вона перемогла у представницькому турнірі Жіночої тенісної асоціації (WTA) Premier 5 Rogers Cup у Торонто.

У фіналі Світоліна перемогла колишню першу ракетку світу Каролін Возняцкі з Данії - 6:4, 6:0. Вона стала першою українською тенісисткою у історії, якій вдалося виграти п’ять турнірів за сезон. Завдяки цьому, українка сьогодні вкотре оновила національний рекорд у світовому рейтингу та посідає у ньому 4 місце. «Просто неймовірно стати четвертою ракеткою світу. Мені залишилось ще трохи, щоб побити рекорд Андрія Медведєва, що є однією з моїх цілей. Я хочу встановити новий рекорд у світовому рейтингу для України. Я мотивована, і, сподіваюся, зможу зробити це вже до кінця цього року. Це важливо для мене, для мене велику роль грає підтримка українців, я дуже її ціную», - сказала сама Еліна.

Секрет успіху українки простий: важка праця, скромність та удача. Я пишаюся Еліною Світоліною!

Українська зірка тенісу народилася 12 вересня 1994 року в Одесі, пізніше разом з родиною переїхала до Харкова. Займатися спортом дівчину надихнула родина – батьки Олена та Михайло і брат Юліан. Батьки дівчинки теж спортсмени – тато займався боротьбою, мама – водними видами спорту.

Друзі, це – тільки початок. Я впевнений, попереду у Еліни багато нових звершень і вона зможе втілити свою мрію. Тож підтримаймо її! Вперед до нових перемог!

Друзі!

Друзі! Сьогодні українці відзначають Маковія, або Медовий Спас!

Цього дня церква згадує сім мучеників Маккавеїв: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, їхньої матері Соломії та їхнього вчителя Єлеазара, які в 166 р до н. е. за часів царя Антіоха Єпіфана, були страчені за відмову вклонятися язичницьким богам.

Мученицька смерть братів Маккавеїв згодом надихнула Іуду Маккавея на повстання проти жорстокого правителя. Іуда Маккавей переміг Антіоха й очистив Єрусалимський храм від грецьких ідолів. В народі мученики Маккавеї трансформувалися на Маковія.

Цього дня віряни йдуть до церкви, святять мед, воду, мак, букети з різнотрав'я. Святковий букет називають «маковійчики» або «маковійка», зберігають його за іконами, бо він оберігає житло та господарство від нечистої сили. У давнину саме цього дня українці починали збирати мед, тому на святковому столі були саме вироби з меду і маку: медові пряники, макові та яблучні пироги. Крім цього, медовий спас називали «Спасом на воді», бо у цей день освячували колодязі та здійснювали хресний хід на водойми та джерела для освячення води.

Відсьогодні починається Успенський піст – Спасівка, що закінчиться одним із найбільших свят серпня – Успінням Пресвятої Богородиці.

Зі святом Медового Спаса! Щастя, добробуту та злагоди вам і вашим родинам!

Друзі!

Друзі! У США знімуть фільм про єврея-мафіозі, який боровся з нацистами на півдні Італії. Мова про Деві Бермана – уродженця Одеси, який вважається одним із засновників ігорного Лас-Вегасу. Кінокартина має назву «Бригада диявола» і вразить тих, хто не знає історію життя Деві.

Берман народився у 1903 році в Одесі. Його родина жила бідно. Втікаючи від єврейських погромів вони переїхали у США, оселилися у Північній Дакоті, де хотіли жити мирним та спокійним життям. Але часи були інші.

У середині 1910-х років родина переїхала у Су-Сіті, що в Айові. А Деві почав проявляти таланти – утім зовсім не там, де чекали його батьки. Вже в 13 років він очолив банду підлітків, які займалися рекетом. Згодом хлопець переїхав до Міннеаполіса. Місто вважалося одним з найбільш антисемітських у Америці. Євреї не могли отримати роботу, їм не дозволяли селитися ніде, окрім району, який відвели під їхнє гетто. Ба більше – з часом місцева фашистська організація «срібних сорочок» почала проводити збори, аби вигнати євреїв з міста назавжди. Та не так сталося, як гадалося. На одне з зібрань завітав Деві Берман із бригадою – і попри те, що їх було набагато менше, вони влаштували величезну бійку. Бригада Бермана перемогла, тоді її очільник вийшов до мікрофону і сказав: «Не чіпайте євреїв. Інакше буде гірше». Після цього «срібні сорочки» просто зникли.

Попри те, що у місті було безліч різних мафіозі – і італійців, і ірландців, саме Берман став босом мафії у Міннеаполісі. Потім була війна – в американську армію Деві не взяли через його злочинне минуле, тому Берман подався у Канаду, де врешті зміг піти на фронт. Він був розвідником, а історія про те, як він допомагав американцям вигнати фашистів з Італії та став національним героєм, лягла в основу «Бригади диявола».

Після війни Деві повернувся у Міннеаполіс, але там уже все змінилося. Г'юберт Гамфрі, тодішній мер міста (а згодом – президент США), поклав край азартним іграм та іншим нелегальним видам бізнесу. Тому Деві поїхав у Лос-Анджелес, де став одним з тих, хто зробив Вегас містом, яке ми знаємо сьогодні.

Коли першого інвестора Вегаса – Багсі Сигела (який теж мав українське коріння) вбили, Берман став на чолі міста. Але невдовзі помер – 16 червня 1957 року, під час операції з видалення поліпів у кишківнику. Його жінку невдовзі отруїли – вона не погодилася продати акції в одному з казино. Донька Бермана, Сьюзен фактично лишилася на вулиці – мафіозі забрали все батькове майно.

Але згодом вона стала відомою, видала книгу: «Ізі Стріт. Справжня історія гангстерської родини», де з позиції дитини розповіла, як воно, жити у мафіозній сім’ї.

Авторський дебют був вдалим – у народі талановиту письменницю назвали «принцесою мафії» і чекали нових шедеврів. Але їх не було. Після пережитої травми у дитинстві Сьюзен була дуже дивакуватою, але доброю дівчиною. Не зважаючи на це, одного вечора Сьюзен вбили просто у неї вдома – випустивши кулю у потилицю. За основною версією, зробив це мільярдер Роберт Дерст, у якого дівчина працювала помічницею. Його дружина зникла за кілька років до цього. Ймовірно, він вбив її, а Сьюзен знала про це, за що її вбили у 2000. Але справу проти Дерста розпочали лише у 2015-му, коли під час зйомок фільму про власне життя для телеканалу HBO мільярдер зайшов у вбиральню, і, забувши про мікрофон, промовив сам до себе: «Ось такі справи. Ти попався» та «Якого дідька я це зробив? Убив їх, звісно».

Але поки мільярдера засудили тільки на 7 років за незаконне володіння зброєю. Справу вбивства Берман ще розслідують.

Чи цікаво вам було б подивитися кіно про Бермана та його життя?