Друзі!

Друзі! Сьогодні минає 75 років від дня народження відомої української актриси театру і кіно Валерії Заклунної. Вона – зірка фільмів «Місце зустрічі змінити не можна», «Дума про Ковпака», «Весільні дзвони» та багатьох інших. З 1966 року і до кінця життя Валерія працювала в театрі ім. Лесі Українки.

Народилася Валерія Заклунна у Сталінграді 15 серпня 1942 року. Її батьки були вихідцями з України: батько Гаврило родом з Київщини був військовим, мати Маргарита – з Полтавщини, працювала медсестрою. Невдовзі після народження Валерія разом з мамою була евакуйована до міста Енгельса.

Після звільнення міста Суми родина Заклунних переїхала туди, а 1950 року Гаврила Павловича перевели до Києва. У Києві дівчинка пішла в 51 школу. Валерія була слухняною, розумною і допитливою дівчинкою — добре вчилася в школі, займалася гімнастикою і волейболом, захоплювалася художнім читанням і навіть ходила заради цього до спеціального гуртка, яким керувало подружжя Любові Григорівни Шах та Павла Россі. Крім того, Валерія регулярно відвідувала драматичну студію при клубі МВС.

Після закінчення школи Заклунна спершу вступила до технікуму водного транспорту. І успішно закінчила його, після чого два роки працювала у науково-дослідному інституті «Квант» креслярем-конструктором. А потім раптово вирішила змінити життя і піти за покликом душі – стати актрисою.

У 1962 році Валерія Заклунна вступила у Школу-студію ім. В. І. Немировича-Данченка при МХАТі ім. М. Горького. Там познайомилась із Володимиром Висоцьким та іншими представниками творчої еліти 60-х. Заміж Валерія вийшла за майбутнього 5-разового володаря «Ніки» аніматора Гаррі Бардіна. Цей шлюб тривав усього місяць.

Після закінчення навчання Заклунна могла влаштуватися у будь-який московський театр, вона отримала безліч запрошень, але вирішила повернутися у рідний Київ. Тому 1 серпня 1966 року Валерія стала частиною трупи Київського російського драматичного театру імені Лесі Українки. Цьому місцю вона віддала усю свою майстерність, любов та талант, віддано та на повну силу грала до останніх своїх днів. Заклунна стала зіркою театру, глядачі ходили вже не просто на вистави, а саме «на Заклунну».



Того ж року Валерія Заклунна вдруге вийшла заміж – за актора Валерія Сівача. Цей шлюб тривав цілих 18 років, але акторка вважала його «нещасним випадком» та не розуміла, кого кохала — Дона Карлоса, Рощина чи актора, який виконував ці ролі.



Після розлучення з Сівачем, вона все ж знайшла свою другу половину – далекого від мистецтва Олександра Мироненка – правника, з яким вони у 1985 році побралися.



Валерія Заклунна надзвичайно любила приймати у своєму домі друзів, готувала їм смачні українські страви, вміла робити і борщ, і навіть солоні кавуни. Ще гарно в’язала, любила читати, та найбільше обожнювала займатися господарством на дачі.



Талановита артистка померла 22 жовтня 2016 року – через день після того, як її театру виповнилося 90 років. Її колеги зітхали – Валерія настільки любила його, що не хотіла псувати свято. Поховали Заклунну на Байковому кладовищі поряд із чоловіком Олександром Мироненком.

Друзі!

Друзі! Українська тенісистка Еліна Світоліна стала 4 ракеткою світу! Вона перемогла у представницькому турнірі Жіночої тенісної асоціації (WTA) Premier 5 Rogers Cup у Торонто.

У фіналі Світоліна перемогла колишню першу ракетку світу Каролін Возняцкі з Данії - 6:4, 6:0. Вона стала першою українською тенісисткою у історії, якій вдалося виграти п’ять турнірів за сезон. Завдяки цьому, українка сьогодні вкотре оновила національний рекорд у світовому рейтингу та посідає у ньому 4 місце. «Просто неймовірно стати четвертою ракеткою світу. Мені залишилось ще трохи, щоб побити рекорд Андрія Медведєва, що є однією з моїх цілей. Я хочу встановити новий рекорд у світовому рейтингу для України. Я мотивована, і, сподіваюся, зможу зробити це вже до кінця цього року. Це важливо для мене, для мене велику роль грає підтримка українців, я дуже її ціную», - сказала сама Еліна.

Секрет успіху українки простий: важка праця, скромність та удача. Я пишаюся Еліною Світоліною!

Українська зірка тенісу народилася 12 вересня 1994 року в Одесі, пізніше разом з родиною переїхала до Харкова. Займатися спортом дівчину надихнула родина – батьки Олена та Михайло і брат Юліан. Батьки дівчинки теж спортсмени – тато займався боротьбою, мама – водними видами спорту.

Друзі, це – тільки початок. Я впевнений, попереду у Еліни багато нових звершень і вона зможе втілити свою мрію. Тож підтримаймо її! Вперед до нових перемог!

Друзі!

Друзі! Сьогодні українці відзначають Маковія, або Медовий Спас!

Цього дня церква згадує сім мучеників Маккавеїв: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркела, їхньої матері Соломії та їхнього вчителя Єлеазара, які в 166 р до н. е. за часів царя Антіоха Єпіфана, були страчені за відмову вклонятися язичницьким богам.

Мученицька смерть братів Маккавеїв згодом надихнула Іуду Маккавея на повстання проти жорстокого правителя. Іуда Маккавей переміг Антіоха й очистив Єрусалимський храм від грецьких ідолів. В народі мученики Маккавеї трансформувалися на Маковія.

Цього дня віряни йдуть до церкви, святять мед, воду, мак, букети з різнотрав'я. Святковий букет називають «маковійчики» або «маковійка», зберігають його за іконами, бо він оберігає житло та господарство від нечистої сили. У давнину саме цього дня українці починали збирати мед, тому на святковому столі були саме вироби з меду і маку: медові пряники, макові та яблучні пироги. Крім цього, медовий спас називали «Спасом на воді», бо у цей день освячували колодязі та здійснювали хресний хід на водойми та джерела для освячення води.

Відсьогодні починається Успенський піст – Спасівка, що закінчиться одним із найбільших свят серпня – Успінням Пресвятої Богородиці.

Зі святом Медового Спаса! Щастя, добробуту та злагоди вам і вашим родинам!

Друзі!

Друзі! У США знімуть фільм про єврея-мафіозі, який боровся з нацистами на півдні Італії. Мова про Деві Бермана – уродженця Одеси, який вважається одним із засновників ігорного Лас-Вегасу. Кінокартина має назву «Бригада диявола» і вразить тих, хто не знає історію життя Деві.

Берман народився у 1903 році в Одесі. Його родина жила бідно. Втікаючи від єврейських погромів вони переїхали у США, оселилися у Північній Дакоті, де хотіли жити мирним та спокійним життям. Але часи були інші.

У середині 1910-х років родина переїхала у Су-Сіті, що в Айові. А Деві почав проявляти таланти – утім зовсім не там, де чекали його батьки. Вже в 13 років він очолив банду підлітків, які займалися рекетом. Згодом хлопець переїхав до Міннеаполіса. Місто вважалося одним з найбільш антисемітських у Америці. Євреї не могли отримати роботу, їм не дозволяли селитися ніде, окрім району, який відвели під їхнє гетто. Ба більше – з часом місцева фашистська організація «срібних сорочок» почала проводити збори, аби вигнати євреїв з міста назавжди. Та не так сталося, як гадалося. На одне з зібрань завітав Деві Берман із бригадою – і попри те, що їх було набагато менше, вони влаштували величезну бійку. Бригада Бермана перемогла, тоді її очільник вийшов до мікрофону і сказав: «Не чіпайте євреїв. Інакше буде гірше». Після цього «срібні сорочки» просто зникли.

Попри те, що у місті було безліч різних мафіозі – і італійців, і ірландців, саме Берман став босом мафії у Міннеаполісі. Потім була війна – в американську армію Деві не взяли через його злочинне минуле, тому Берман подався у Канаду, де врешті зміг піти на фронт. Він був розвідником, а історія про те, як він допомагав американцям вигнати фашистів з Італії та став національним героєм, лягла в основу «Бригади диявола».

Після війни Деві повернувся у Міннеаполіс, але там уже все змінилося. Г'юберт Гамфрі, тодішній мер міста (а згодом – президент США), поклав край азартним іграм та іншим нелегальним видам бізнесу. Тому Деві поїхав у Лос-Анджелес, де став одним з тих, хто зробив Вегас містом, яке ми знаємо сьогодні.

Коли першого інвестора Вегаса – Багсі Сигела (який теж мав українське коріння) вбили, Берман став на чолі міста. Але невдовзі помер – 16 червня 1957 року, під час операції з видалення поліпів у кишківнику. Його жінку невдовзі отруїли – вона не погодилася продати акції в одному з казино. Донька Бермана, Сьюзен фактично лишилася на вулиці – мафіозі забрали все батькове майно.

Але згодом вона стала відомою, видала книгу: «Ізі Стріт. Справжня історія гангстерської родини», де з позиції дитини розповіла, як воно, жити у мафіозній сім’ї.

Авторський дебют був вдалим – у народі талановиту письменницю назвали «принцесою мафії» і чекали нових шедеврів. Але їх не було. Після пережитої травми у дитинстві Сьюзен була дуже дивакуватою, але доброю дівчиною. Не зважаючи на це, одного вечора Сьюзен вбили просто у неї вдома – випустивши кулю у потилицю. За основною версією, зробив це мільярдер Роберт Дерст, у якого дівчина працювала помічницею. Його дружина зникла за кілька років до цього. Ймовірно, він вбив її, а Сьюзен знала про це, за що її вбили у 2000. Але справу проти Дерста розпочали лише у 2015-му, коли під час зйомок фільму про власне життя для телеканалу HBO мільярдер зайшов у вбиральню, і, забувши про мікрофон, промовив сам до себе: «Ось такі справи. Ти попався» та «Якого дідька я це зробив? Убив їх, звісно».

Але поки мільярдера засудили тільки на 7 років за незаконне володіння зброєю. Справу вбивства Берман ще розслідують.

Чи цікаво вам було б подивитися кіно про Бермана та його життя?

Друзі!

Друзі! Сьогодні весь світ відзначає Міжнародний день молоді.

Це свято запровадили у 1999 році. Цьогорічна тема Міжнародного дня молоді – «На шляху до 2030 року: ліквідація злиднів і досягнення відповідального споживання і виробництва». На сьогодні у світі нараховується до 2 мільярдів жителів віком до 25 років. Найбільше молоді мешкає в Азії, зокрема у Китаю та Індії.

«Старі завжди радять молодим заощаджувати гроші. Це погана порада. Не збирайте копійки. Вкладайте в себе. Я в житті не заощадив і долара, поки не досяг 40 років». Так казав відомий американський винахідник та промисловець Генрі Форд. Сьогодні я хочу побажати кожній молодій людині йти за своєю мрією, щодня займатися самоосвітою, приділяти свій час розвитку особистості та завжди брати активну участь у громадському житті. Немає нікого сильнішого за молодь, яка гуртується. Я часто розповідаю на своїй сторінці історії видатних українців і найчастіше всі вони були частиною молодіжних організацій, що прагнули просвітництва.

Ізраїль – нація стартапів, левову частку яких створюють саме ті, хто же вчиться у вишах. В Україні теж багато розумної молоді, і я щиро сподіваюся, що її будуть чути та підтримувати.

Я бажаю вам сил, знань, здоров’я та мудрості. А ще – наснаги, бо за вами – майбутнє!

Друзі

Друзі, сьогодні День народження Стіва Возняка – одного із співтворців першого персонального комп'ютера, легендарного технологічного гіганта компанії Apple, що має українське коріння.

Стів народився 11 серпня 1950 року в місті Сан-Хосе, що у Каліфорнії, в сім'ї інженера і домогосподарки. Першим, хто дослідив родовід Возняка, був український журналіст Віталій Абліцов. У своїй книзі «Галактика Україна. Українська діаспора: видатні постаті» автор розповів, що Батьки Возняка – вихідці з Буковини: «Його батько — виходець із Буковини, звідки переїхав до США після Другої світової війни. Мати — німецького походження. Він це визнає. Але оскільки його інтернаціональна сім'я в Америці ніколи не дотримувалась українських традицій, а на момент виїзду батьків до Сполучених Штатів частина Буковини належала Польщі, то на запитання про їх походження Стів, не вдаючись до подробиць, відповідає: «Моя мати приїхала з Німеччини, а батько — з Польщі». Сам Возняк відповідаючи на питання про власне походження каже так: «Я деякою мірою бажав би бути українцем. Ці люди здаються найбільш подібними до американців, як я сам, з усіх інших європейців».

Після закінчення школи Стів вступив до Каліфорнійського університету – Берклі. Закінчивши навчання він влаштувався на роботу у Hewlett-Packard, де проектував калькулятори. Разом з шкільними друзями – Стівом Джобсом та Джоном Дрейпером хлопці займалися різними технологічними витребеньками – зокрема, вигадували засоби для злому телефонних автоматів, щоб дзвонити безкоштовно.

На початку 1975 року у продажі з'явився перший персональний комп'ютер Altair 8800. Возняк не міг собі його купити – він коштував 400 доларів, яких у Стіва не було й близько. Тоді він вирішив зібрати комп'ютер сам. Пізніше Стів Джобс запропонував Возняку серйозно спробувати себе у цій справі та створити модель ПК для пересічних користувачів. У гаражі, який належав батькам Джобса, вони створили плату, що стала частиною прототипу комп'ютера Apple I. Місцевий торговець електронним обладнанням замовив їм 25 таких пристроїв, після чого Возняк залишив колишню роботу, щоб стати віце-президентом нової компанії.

1 квітня 1976 Джобс і Возняк заснували компанію Apple Computer, Inc. Назва сама впала в око – улюблений гурт хлопців The Beatles часто використовував зображення яблука на обкладинках своїх альбомів.

Першим комп’ютером став Apple I ціною в 666,66 доларів, що відрізнявся простотою і компактністю. Всього було продано 600 таких машин. Apple II, що з'явився незабаром, став ще компактнішим і зручнішим у використанні. У 1980 році Apple II вийшов у публічний продаж і зробив Джобса і Возняка мільйонерами. Комп’ютер здобув неймовірну популярність і згодом став найбільш розповсюдженим ПК десятиліття.

У 1981 році Возняк потрапив у аварію на своєму літаку. Він отримав амнезію, проходив важкий період реабілітації і тоді вперше вирішив не повертатися назад у Apple, де він був віце-президентом. Усе через постійні конфлікти з Стівом Джобсом. Та врешті його вмовили. Але терпіти сварки Возняк зміг всього кілька років і 6 лютого 1987 року Стів пішов з компанії, після 12 років плідної роботи. Але й досі він лишається консультантом Apple і має свій пакет акцій.

Після припинення активної роботи в Apple Стів Возняк заснував низку високотехнологічних компаній. У вересні 2000 року Возняк увійшов до Національного залу слави винахідників. Стів дійсно став частиною комп’ютерної революції. Про свій внесок він детально розповів у автобіографічній книзі iWoz.

До речі, вже у вересні Стів Возняк може приїхати до Києва - він планує взяти участь у форумі Olerom Forum 1, що відбудеться у Палаці спорту. «Я б із задоволенням зустрівся з багатьма українцями. Я відчуваю спорідненість із Україною через своє ім'я» - відповів він на запрошення на захід.

З Днем народження, Стіве!

Друзі

Друзі, чи знали ви, що колись звичайна українська дівчина Катерина була принцесою Сіаму (нині Таїланд)? Ні? Тоді я розповім вам цю захоплюючу історію про українську Попелюшку із унікальною вдачею та міцним характером.

Катерина Десницька народилася 9 травня 1886 року у Луцьку. Її батько був головою місцевого суду. Але коли дівчинці було усього 2 роки, тато помер. А у його вдови Марії Михайлівни залишилось 12 дітей! Жінка продала все, що мала та переїхала з сім’єю до Києва. Вона була впевнена, що найголовніше – дати дітям гарну освіту, тому старші вступили до Київського університету, молодші – у гімназію. Катерину мати віддала у найкращий заклад освіти для дівчат – Фундуклеївську жіночу гімназію неподалік Хрещатика. Та за рік до випуску мама дівчинки померла від раку. У 1904 році Катерину забрав до себе старший брат Іван, який саме влаштувався у Петербурзі. Дівчина не сиділа без діла, влаштувалася на курси медсестер у шпиталі імператриці Марії Федорівни на Фонтанці.

У Києві в дівчини лишився залицяльник на ім’я Ігор. Одного разу він написав їй листа, що йде на фронт – саме почалася війна з Японією. Катерина теж вирішила не стояти осторонь і піти сестрою-жалібницею, аби лікувати поранених. Та перед тим, як відбути на війну, сталося доленосне знайомство. За однією з версій, на одному з святкових балів вона познайомилася з гвардійським гусаром. Він виявився принцом Сіаму на ім’я Чакрабарон. У Петербурзі хлопець жив та вчився з 1898 року, його батько таким чином хотів вбити двох зайців – налагодити стосунки з Росією та дати синові гарну освіту. У серпні 1902 року принц став корнетом лейб-гвардії імператорського гусарського полку і вступив до Академії Генштабу.

Дізнавшись про рішення відважної українки, Чакрабон теж попросився на фронт, але Микола ІІ його не пустив. Тоді принц вирішив вразити Катерину інакше - до шпиталю імператриці Марії Федорівни під"їхала карета з імператорськими гербами. Катерина працювала там медсестрою. Весь медперсонал вийшов на ґанок, подивитися що ж це буде. Тоді принц Чакрабон подарував Катерині сумочку з емаллю роботи ювеліра Карла Фаберже. На ній стояли ініціали красуні — «К.Д.». Але це не зупинило ініціативну дівчину. Оки вона лікувала поранених, безтями закоханий хлопець писав їй любовні листи. Коли дівчина повернулася, Чакрабарон запропонував їй одружитися. Але робити це доводилось таємно, бо батько принца – король Рама V ніколи б не дав дозвіл на шлюб із «фаранг» - білою іноземкою.

Але Чакрабарон, який був буддистом, навіть погодився на православне вінчання, таким було його кохання. Молодята провели медовий місяць у Єгипті. Король, не здогадуючись про синове одруження, подарував принцу щойно збудований палац Парускаван. Туди принц і привіз Катерину. Як і очікували, дівчину при дворі не прийняли. Не врятувала ситуацію навіть народження дитини - королівського онука Чули.

У 1910 році раптово помер король Рама V, і престол під іменем Рами VI посів його старший син. Він офіційно визнав шлюб свого брата, а Десницька одержала титул принцеси Сіаму вищого рангу під іменем На Пхітсанулок (за назвою провінції, шефом якої був її чоловік). Чакрабарон став спадкоємцем престолу, бо новий король не мав дітей. До всього – його призначили очільником Генерального штабу сіамської армії.

Родина жила щасливо, Катерина намагалася впровадити у країні інновації, як на своїй батьківщині. Разом з королем у 1911 вони навіть відвідали Київ. Та минали роки, а «фаранг» досі лишалася чужою у Сіамі. А ще кудись поділося кохання і Чакрабарон завів коханку - принцесу Чаваліт, дочку принца Роді, свого далекого родича. Катерина важко це переживала, адже в королівській родині Сіаму практикували багатожонство, і чоловік просив її змиритися із суперницею. Та вони вирішила – ділити його ні з ким не зможе. І стала вимагати розлучення. Відмовилася від великих аліментів, згодилася лише на 1200 фунтів річних.

Подружжя розлучилося. Їхній син Чула залишився у Сіамі, бо був сином спадкоємця престолу, а Катерина Десницька влітку 1919 року виїхала до свого брата-дипломата в Шанхай. Там працювала у Червоному Хресті.

Та і Чакрабарон не отримав жаданого щастя – король заборонив йому одружуватися з Чаваліт, бо вона була його племінницею. Пара жила в цивільному шлюбі. Одного разу закохані вирішили влаштувати собі відпочинок на яхті. Чакрабарон застудився, а за кілька тижнів помер від запалення легень. Усе своє майно він заповів лише синові й Чаваліт. Проте король наказав розділити статки на трьох.

Катерина придбала в Шанхаї будинок. Одним із її квартирантів був американський електрик Ґарі Клінтон. Невдовзі вони побралися. Із сином Чулою Катерина бачилася 1923 року (він навчався в приватній школі в Англії). Син не вибачив матері того, що вона покинула батька.

Через японсько-китайські воєнні дії у 1930-х роках Катерина і Ґарі переїхали в Америку, у Портленд. Невдовзі вони розлучилися. Після закінчення Другої світової війни Катерина переїхала до Франції. Оселилася біля Парижа, де мешкала вдова її брата Івана з дітьми.

Катерина Десницька померла від серцевого нападу 3 січня 1960 року у Парижі. Її син Чула закінчив Кембридж, став істориком. У Лондоні одружився з англійкою Елізабет Хантер. У 1950-х роках він був коментатором лондонського радіо, а ще - написав історію сіамської королівської династії Чакрі, до якої належав сам, де розповів про долю своїх батьків – романтичну та трагічну одночасно.