Друзі! Учора виповнилося 119 років від дня народження всесвітньовідомої киянки, яка стала 4 прем’єр-міністром Ізраїлю – Голди Меїр. «Політичний лідер, який не вагаючись втягує свій народ у війну, не має права бути лідером» - це лише одна з влучних цитат цієї незрівняної жінки.
Голдела Мабовіч народилася у Києві на Бесарабці, зараз будинок, де вона жила, прикрашає чудовий барельєф із її зображенням. Але раніше у цьому місці не було нічого чудового. Тоді місто здригалося від єврейських погромів, і нерідко в домі забивали двері, аби врятуватися. Один з таких вечорів, коли батько та його друзі із молотками стояли біля дверей, навіки закарбувався у пам’яті дівчинки. Тоді вона відчула найсильніший страх у своєму житті, але зрозуміла, що сидіти склавши руки ніколи не можна. Пізніше вона почала боротьбу. Як виявилося, не лише за себе – за всіх євреїв у світі.
Від погромів родина Голди втекла у США. Батько працював теслею, грошей у сім’ї було дуже мало. У гардеробі майбутньої фундаторки Ізраїлю було усього дві сукні – на всі випадки життя. Але тоді вона зрозуміла, що головне – не зовнішня мішура. Головне – це знання. Тому, коли батьки посватали чотирнадцятирічну доньку за тридцятирічного страхового агента, вона втекла до сестри у Денвер, щоб здобути середню освіту. Там вона познайомилася із майбутнім чоловіком Морісом Меєрсоном. Історія їхніх відносин дуже непроста, бо Голда Меїр ніколи не ставила інтереси родини на перше місце. Вона була людиною, яка творила Державу. І покласти життя на її благо – ось в чому була її головна мета. «Життя моє було дуже щасливим. Я не лише дожила до створення єврейської держави, але й бачила, як вона прийняла та абсорбувала маси євреїв з різних куточків землі», - казала Голда.
У 1915 році Меїр вступила у «Поалей Ціон», спілку лівих сіоністів. Через деякий час разом з чоловіком і сестрою відправилася до Палестини на судні «Pocahontas». Після прибуття офіційно змінила ім'я на «Голда». Родина вступила у кібуц ЕМЕК в Мерхавії. Там Голда стала делегатом сіоністського конвенту і познайомилася із такими знаковими особистостями, як Давид Бен-Гуріон, Берл Кацнельсон, Залман Шазар і Давид Ремез. «Вона єдиний справжній чоловік в ізраїльському уряді» - скаже в майбутньому про Голду Давид Бен-Гуріон. І не помилиться.
Вона доклала зусиль до того, щоб у 1946 році Організація Об'єднаних Націй проголосувала за розділ Палестини і незалежність Ізраїлю. Вона зустрічалася з тисячами євреїв та пояснювала, що потрібно боротися за власну державу. І спільна перемога не забарилася.
Голду призначили послом Ізраїлю у СРСР. Момент, коли під час першого її візиту біля московської синагоги зібралися сотні євреїв, аби привітати представницю незалежної держави, навіть увіковічнений на ізраїльській валюті – 10 нових шекелях та 10 000 шекелях. Цей момент став моментом істини для всіх: євреї, до яких у Радянському союзі ставилися як до людей «нижчого сорту», отримали право поїхати туди, де їх поважатимуть та розумітимуть. Всі ж інші, хто знаходився за «залізною стіною», зрозуміли: якщо євреї можуть поїхати з Союзу, чому ж ми зачинені тут?
Прем’єр-міністром Голда Меїр стала у 71. Вона керувала державою у складний період – Війна Судного дня, теракт на Мюнхенській Олімпіаді…Попри те, що вона могла нагадати комусь стару єврейську бабусю, милу та колоритну, всередині неї завжди був міцний стержень. Вона з честю та гідністю виходила з усіх найскладніших проблем, за що її поважають та на неї рівняються до сьогодні.
Голда все життя боролася і програла лише хворобі. Вона померла 8 грудня 1978 року від лімфоми. Поховали велику ізраїльську політичну діячку у Єрусалимі на горі Герцля.
«Немає різниці між вбивством людини та прийняттям рішення, в результаті якого цю людину вб’ють інші. Це теж саме, якщо не гірше». Я згадую ці та інші могутні слова Голди Меїр і розумію, що завжди головне – розуміти силу своїх рішень та дій. Бо якщо жертвувати всім та на перше місце ставити інтереси народу, а не власні, можна побудувати могутню державу, що служить прикладом для усього світу.
