Любі друзі!

Хочу привітати всіх іудеїв зі святом Хануки!

Ханука - день свободи, перемоги світла над темрявою, коли сила людської надії і божественне диво перемогли владу тирана. Ханукальна Менора є символом перемоги. Я знаю, що своєю вірою ми знову зможемо перемогти будь-яких ворогів, вистояти в боротьбі за власне майбутнє.

У ці дні, коли запалюються святкові вогні, я хочу, щоб це світло осяяло кожен дім, наповнило радістю кожну душу, принесло мир і спокій в наші сім'ї. Я бажаю всім радісних свят! Нехай ваші серця, наповнює радість, любов і щастя! Від душі бажаю, щоб у ваших родинах, подібно ханукальним вогням, примножувалися надія та благополуччя!

Друзі!

Сьогодні - День збройних сил України. Я вітаю з цим святом українських воїнів і бажаю їм, перш за все, миру та здоров’я!

Зараз українська армія проходить складний етап справжнього відродження. Нашій армії не багато років, однак її духовну силу живить тисячолітня традиція бойової доблесті давніх та сучасних захисників свободи та незалежності України.

Українське військо наразі загартовується на полі бою, проходячи справжні випробування. За останні два роки із напівпритомної аморфної структури виросла потужна армія, справжня сила, здатна ефективно захищати свій народ та рідну землю від ворога. Сьогодні українське військо є не тільки професійний формуванням, але й об’єднує справжніх патріотів, що готові жертвувати власним життям заради України. Українська армія сильна, перш за все, людьми, незламними воїнами, що на ділі довели свою силу та професійність.

Тож сьогодні я від щирого серця хочу подякувати всім захисникам, які нині несуть службу в лавах Збройних сил України та побажати їм скорішого повернення додому!

Неодноразово в моїх постах згадувався прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху.

Пан Нетаньяху - фігура, відома не тільки в Ізраїлі, він політик зі світовим ім'ям, проте мало хто знає, що його брат, Йонатан Нетаньяху, служив своїй країні не менш віддано.

Наприкінці червня 1976 року літак компанії «Ер Франс», на борту якого знаходилося 260 осіб, серед них більше 100 ізраїльських пасажирів, захопили терористи з Народного фронту звільнення Палестини. Посадивши літак в аеропорту Уганди, терористи вимагали звільнити 53 ув'язнених, які перебували у в'язницях Ізраїлю, Франції, ФРН, Швейцарії та Кенії. Підтримку терористам також надавав угандійський диктатор Іді Амін. Однак уряд Ізраїлю не пішов на перемовини. Замість парламентарів, в Уганду на звільнення заручників вирушив загін спецназу ...

3 липня 1976 року добірний загін елітного підрозділу Генштабу Армії оборони Ізраїлю звільнив 105 ізраїльтян, заручників захопленого терористами літака. Операція була розроблена протягом тижня, проведена за півтори години, в результаті 102 заручника були звільнені й доставлені в Ізраїль. Троє заручників, всі терористи і 24 угандійських солдати були вбиті, 3 літака МіГ-17 і МіГ-21 угандійскіх ВПС були виведені з ладу. Єдиним загиблим спецназівцем, виявився їхній командир, підполковник Йонатан Нетаньяху.

Син професора історії та філософії одного з університетів США, випускник Гарварду, Йонатан Нетаньяху, був одним з найталановитіших бойових офіцерів АОІ. У 28 років він був уже підполковником, командиром елітного підрозділу спецназу при Генштабі ізраїльської армії - "Саерет Маткаль". Цей спеціальний загін коммандос, на кшталт колишньої радянської "Альфи", підпорядковується безпосередньо начальнику Генштабу та виконує особливо секретні операції в Ізраїлі та за його межами.

Офіцерський склад елітного підрозділу в переважній більшості складається з випускників ВНЗ. У загін відбирають молодих хлопців, які відслужили кілька років у бойових військах. Вирішальне значення при зарахуванні в цю дуже престижну команду грає рівень інтелекту претендента, оцінюваний так званим коефіцієнтом IQ. Йоні Нетаньяху пророкували блискуче військове і політичне майбутнє.

Середній і молодший брати Нетаньяху в різний час також служили в підрозділі, яким командував Йонатан. Спецназ був для них, так би мовити, сімейною військовою професією. На згадку про загиблого героя операцію "Блискавка" перейменували в "Йонатан".

Успіх цієї операції був настільки по-голлівудськи неймовірним, що безпосередньо про неї було знято декілька фільмів. Крім того, сюжети деяких інших фільмів були засновані частково на цих подіях.

Спочатку операція проводилася під назвою «Блискавка», однак сьогодні весь світ знає її як операцію «Йонатан». Світове співтовариство визнало операцію «Йонатан» блискучим проявом майстерності ізраїльських військових, називаючи її практично неможливою для виконання. Безпрецедентна акція з порятунку великої кількості заручників пройшла з мінімальними втратами, а також увійшла в підручники з історії як приклад абсолютної відданості своєму народові, готовності захищати його ціною власного життя.

Ізраїль завжди пам'ятав і пишався своїми героями. Я дуже хочу вірити, що не тільки український народ, але й українська влада не забуде і не залишить тих, хто сьогодні віддає своє життя за Україну, за її свободу і незалежність.

Ізраїль і Йорданія починають рятувати Мертве море

Сьогодні в Парижі продовжить свою роботу двотижневий Кліматичний саміт, на якому зібралися лідери країн-учасниць ООН - це майже 200 держав. Учасники обговорять питання зміни клімату, забруднення навколишнього середовища, альтернативні джерела енергії та ін..

Кожна країна підготує конкретний план роботи у сфері збереження клімату і реалізує його впродовж наступних років. Після Паризької конференції розвинені країни планують щороку збирати по 100 мільярдів доларів, починаючи з 2020 року, для допомоги в боротьбі з кліматичними змінами.

Ізраїльська делегація в Парижі налічує близько 70 осіб на чолі з прем'єр-міністром Біньяміном Нетаньяху, міністром охорони навколишнього середовища Аві Габаєм і гендиректором міністерства Ісраелем Данцігером. В рамках Паризької конференції вісім ізраїльських компаній представлять новаторські технології в сфері відновлюваних джерел енергії та боротьби з наслідками зміни клімату.

У той же час, в понеділок Ізраїль і Йорданія оголосили про початок найбільшого в історії взаємин двох країн спільного проекту - порятунку Мертвого моря. У рамках проекту планується спорудження 180-кілометрового каналу між Червоним і Мертвим морем, а також будівництво в Ейлатській затоці заводу з опріснення води. Також у проекті бере участь і Палестинська автономія. Загальна вартість проекту 800 млн дол.., його профінансують Світовий банк, США та кілька європейських країн.

Як ви знаєте, Мертве море - це унікальна водойма, що знаходиться в найнижчій на планеті точці - 427 метрів нижче рівня моря. Його солоність становить 33.7%, це одна з найсолоніших водойм у світі. Вміст мінеральних речовин у воді унікальний, в атмосфері практично немає пилку та інших алергенів, через його велику глибину тут менше ультрафіолету у сонячному випромінюванні, а атмосферний тиск більш високий, що позитивно впливає на здоров'я. Крім того, Мертве море можна назвати одним з перших курортів в світі, а також постачальником різноманітних грязей - від бальзамів для муміфікації в Давньому Єгипті та сільськогосподарських добрив, до сучасної еко-косметики.

За останні півстоліття рівень Мертвого моря знизився більш ніж на 25 метрів. Зараз темпи обміління становлять близько одного метра на рік. Крім того, річка Йордан, яка підживлює його, також сильно обміліла за останні роки. Все це призведе до того, що незабаром Мертве море може стати Мертвою пустелею.

Після успішної реалізації проекту Ізраїль буде отримувати від 30 до 50 млн кубометрів прісної води, Йорданія близько 30 млн, а Мертве море щорічно поповнюватиметься водою на 200 млн кубометрів.

Зараз екологи б'ють на сполох, оскільки унікальне Мертве море приречене на зникнення. Впевнений, що реалізація подібних проектів допоможе зберегти цей унікальний природний пам'ятник для наших нащадків.

Друзі!

Сьогодні я мав зустріч з головою Єврейського агентства («Сохнут») паном Натаном Щаранським. Я хотів би ближче познайомити вас з цією легендарною людиною.

Натан Щаранський - дисидент, борець за права людини, письменник, видатний державний діяч. Але перш за все, він - людина-епоха. Життєвий шлях Щаранського є символом боротьби за свої переконання. Він зумів власним прикладом довести, що будь-яка людина і громадянин здатний протистояти системі. Навіть роки його тюремного ув'язнення стали символом боротьби з радянською тоталітарною системою: тисячі людей, обурені ляльковим судом над Щаранським, об'єдналися у всьому світі й виступили на захист прав Людини. У 1977 році Щаранський був заарештований за звинуваченням у зраді Батьківщині та антирадянської агітації. У результаті він був засуджений на 13 років позбавлення волі з відбуттям перших трьох років у в'язниці, а наступних - в колонії суворого режиму. СРСР погодився звільнити його тільки після численних демонстрацій у всьому світі й клопотань найвпливовіших політиків Європи та США. Його дружина Авіталь протягом дев'яти років докладала постійні зусилля, щоб домогтися звільнення чоловіка, всюди переконуючи політичних діячів і впливових євреїв не послаблювати тиск на радянську владу та змусити їх випустити її чоловіка. Під впливом міжнародної спільноти, радянська влада висловила готовність звільнити Щаранського за умови, що сам він особисто попросить зробити це з гуманних міркувань. Він відмовився.

Однак, ув’язнення не зломило його. Навпаки, воно стало своєрідною «відправною точкою», підтвердженням того, що його діло праве. «У наступному році - в Єрусалимі», - такими були слова Щаранського на суді. Лишень 11 лютого 1986 року, Щаранського разом з двома громадянами ФРН і громадянином Чехословаччини на кордоні Західного Берліну та НДР, обміняли на радянського розвідника Євгена Землякова, заарештованих у США чехословацьких агентів Карела Кьохера і Хану Кьохер, польського розвідника Єжи Качмарека та розвідника НДР Детлефа Шарфенорта.

Таких людей, як Натан Щаранський називають «в'язнями сумління». Вони не можуть жити без своїх моральних переконань, не здатні зрадити, принизити або брехати. Натан Щаранський ніколи не назвав би біле чорним: багаторазово він перебував на межі фізичного виснаження, голодував, виступаючи проти несправедливості та брехні. Будь-яким способом він намагався розбудити приспану свідомість колишніх співгромадян, показати їм, що не можна боятися.

Довгі роки Натан Щаранський веде просвітницьку роботу для того, щоб тепер зібрати воєдино ізраїльський народ, відродити його ідеї та традиції серед молоді, допомогти тим, хто прагне знову знайти свій дім. У своїй роботі він керується тими ж принципами, що й раніше - справедливістю, чесністю, совістю.

Я радий, що можу вільно спілкуватися з такими людьми, як Натан Щаранський. Думаю, що для кожного з нас було б добре мати хоча б десяту частину тієї сили духу, яку має ця людина.

«Вони атакували наш літак, що мирно бомбив їх міста…»

Події останніх тижнів змусили нас згадати «холодну війну», коли пропаганда переконувала нас озброюватися, захищатися та давати відсіч теоретичному ворогу. Тепер полюси змінилися. Настав етап «політики стримування». Кого ми стримуємо? І головне – від чого?

24 листопада турецькі ВПС, після численних попереджень збили російський СУ -24, який порушив повітряний простір Туреччини. Ця подія стала точкою неповернення у відносинах між світовою спільнотою та Росією.

Протягом останніх двадцяти років світова спільнота у стані «постійної тривоги» мовчки спостерігала за агресивними діями Росії направленими на слов’янських та інших «побратимів». Уявна імперія поступово намагається повернути до свого складу території, які вирішила вважати своїми. Аргументом в цьому процесі виступають системи залпового вогню «Град», винищувачі та війська спецпризначення.

Останні два роки яскраво продемонстрували, що європейська «політика глибокої стурбованості» не може навіть морально вплинути на вирішення ситуації. Росія жодного разу не отримала реальної відсічі за свої дії від жодної держави. До чого призвело впровадження економічних санкцій щодо Росії? До того, що ті росіяни, які звикли їсти хамон та устриці, тепер літають до «заборонених» країн Європи для того, щоб їсти їх там. Всі решта звично їдять картоплю.

Поки європейські політики в черговий раз висловлюють «глибоку стурбованість», Туреччина поводиться як справжній східний воїн – буде другий літак – буде друга ракета. Позиція Ердогана більш ніж рішуча.

Позиція Росії, м’яко кажучи, дивна. «Це удар в спину, ми впроваджуємо санкції ». Удар в спину – це ввести війська на територію іншої держави та заявити «Кримнаш». Удар в спину – це «зелені чоловічки» та автокаравани зі зброєю, «замаскованою» під гуманітарну допомогу. І подібних «ударів» безліч.

Збити бомбардувальник іншої країни, який порушив повітряний простір вашої країни і ніяким чином не реагує на попередження – де тут «спина?». Це ляпас. До того ж вчасно та заслужено.

Чи варто боятися Росію? Чому у свідомості світової спільноти вона все ще залишається тією страшною наддержавою, якою була Країна Рад? Чому, витрачаючи мільярди євро на розвиток та підтримку армії, Європа продовжує лише обережно поглядати на Схід, не знаючи, чого чекати? Чому російські літаки продовжують «випадково» залітати на територію об’єднаної Європи? Можливо вже час зрозуміти, що історія не повторюється? СРСР помер, і пам'ять про нього потрібна лише Росії.

На сьогоднішній день ВПС Туреччини другі по чисельності, після Ізраїлю, в Близькосхідному регіоні. Військово-морський флот Туреччини, який базується уздовж європейського побережжя, значною мірою перевищує сили Росії.

29 листопада російський літак порушив повітряний простір Ізраїлю. Знову випадковість? Важко повірити, що системи навігації російських літаків так часто підводять пілотів. Ситуацію вдалося вирішити лише завдяки міністру оборони Ізраїлю. Ми бачимо, що у спробі повернути вплив на Близькому Сході, знову зробити світ біполярним, Росія і далі продовжує свою провокаційну політику.

Завжди важко жити поряд із сусідом, який майже непередбачуваний: Ізраїль знає про це не з чуток. Але неможливо жити спокійно з тим, хто провокує тебе не киданням каміння, а польотами військової авіації, воєнними кораблями або атомними підводними човнами «що заблукали». Якщо Туреччина – не найпотужніша у економічному та військовому сенсі держава, належним чином відповідає на виклик – можливо вже на часі європейським політикам захистити себе не лише санкціями?

Ізраїльський культурний центр під патронатом Почесного консульства продовжує просвітницьку роботу в Україні.

Минулого тижня в приміщенні культурного центру пройшов семінар з клезмерської музики, який провели викладачі та музиканти Поліна Шеперд (Англія) та Ілля Сайтанов (Москва). Протягом трьох днів досвідчені педагоги знайомили молодь Львова з музичною традицією східно-європейських євреїв.

Музика євреїв Східної Європи сягає своїм корінням до народної музики стародавнього Ізраїлю. Клезмерами в східній Європі називали єврейських музикантів. Це слово походить від «клі-земер», що на івриті означає «музичний інструмент». А на ідиші клезмер - просто музикант.

Будь-яке єврейське свято - а їх чимало - завжди супроводжувалося веселою музикою. Весілля, бар-міцву, Хануку або навіть похорони неможливо було уявити без музикантів. Музикантів-євреїв також часто запрошували і на слов'янські торжества у складі зведених ансамблів. Основними і улюбленими інструментами, на яких виконується клезмерська музика, стали скрипка, цимбали, контрабас, кларнет, труба і барабан.

Результатом триденного семінару став концерт-імпровізація для музикантів зі Львівської області.

Крім того, в Почесному Консульстві відкрилася виставка "Єврейські ремесла" ("Творча майстерня " Nechama). Експозиція об'єднує роботи, виконані різними техніками - від стародавніх, як єврейське рейзеле (або вишивка - мистецтво створення мереживних візерунків з паперу), до сучасних. Роботи учасників творчої майстерні "Nehama" виконані техніками вітражного розпису, холодного і гарячого батику, розпису по кераміці, а також надзвичайно популярною сьогодні технікою фелтінг - валяння з вовни.

Роботи єврейських майстрів - як музикантів, так і художників - наповнені емоцією. За століття гонінь євреї навчилися цінувати життя по-справжньому: якщо вже єврею було гірко, то з усією пристрастю він висловлює своє горе в тужливо-сумній мелодії. Також і радість єврейського народу нестримна і здатна повести за собою навіть під час найчорнішого дня.

Пропоную вам відвідати Єврейський культурний центр у Львові, щоб особисто побачити роботи художників.